Агата нахилилася вперед. Вона не бачила нічого, крім власного відображення на сріблястій поверхні.
Але потім її обличчя почало змінюватися.
Мало-помалу відображення Агати перетворилося на зморщену стару каргу, до її лисого черепа чіплялися рештки сивого волосся, а на вилицях звисала поцяткована шкіра. Карга невиразно вимальовувалася під водною поверхнею, немов троль під мостом, спозираючи на Агату холодними очима. Крізь воду долинув її голос, низький і спотворений...
— Ми домовилися. Я відповіла на Мерлінове питання, — клекотіла Леді з Озера. — Я дозволила запитати в мене лише про єдину річ — лише єдину — а натомість він пообіцяв ніколи не повертатися. І ось тепер він намагається ухилитися від нашої угоди, пославши тебе? Забирайся. Тобі тут не раді.
— Він мене не посилав! — опиралася Агата. — Мерлін у полоні! У Камелоті престол посів новий король на ім’я Ріан. Він запроторив до підземелля Тедроса, Мерліна, професорку Даві й усіх наших друзів. Мерліна поранено! Він загине, якщо я його не врятую! Тедрос теж! Син Артура. Істинний король!
На обличчі Леді не промайнуло ані тривоги, ані жаху, ані співчуття. Узагалі... анічогісінько.
— Ти мене чуєш? Ти маєш допомогти їм! — благала Агата. — Ти ж присягалася захищати короля...
— І я його захистила, — відповіла Леді. — Я вже тобі казала це, коли ти була тут минулого разу. Юнак у зеленій масці мав кров короля Артура у своїх жилах. І не просто кров Артура. А кров старшого Артурового сина. Я відчула це, коли мала свої сили. Я впізнала кров Єдиного Істинного Короля.
Вона замовкла, її обличчя затьмарилося.
— І він теж має сили, цей юнак. Могутні сили. Він відчув мою таємницю: що я почуваюся тут самотньою, захищаючи королівство, захищаючи Добро, у цій холодній, мокрій могилі... наодинці... завжди наодинці. Він знав, що я поступлюся силами заради кохання, якщо мені випаде такий шанс. І він запропонував його мені. Шанс, якого Артур ніколи мені не давав. В обмін на один поцілунок юнак пообіцяв, що я зможу звільнитися від цього життя... зможу поїхати з ним до Камелота. Отримаю кохання. Отримаю когось, кого зможу називати своїм, ось як ти... — вона відвела очі від Агати, занурюючись глибше.— Я не знала, що відмова від своїх зобов’язань означатиме це. Що я перетворюся на стару відьму, ще більш самотню, ніж раніше. Не знала, що його обіцянка нічого не варта. — Леді заплющила очі. — Але, звісно, він мав таке право. Бо він король. А я служу королю.
— Але ж королем став не той, кого ти поцілувала! Королем став Ріан! Юнак, якого називають Левом, — наполягала Агата. — Це не він приходив сюди! Тебе поцілував Змій! Він поцілував тебе, аби відібрати твої чари й залишити Добро без твоєї підтримки. Він поцілував тебе, аби допомогти Леву стати королем. Ти що, не розумієш? Він ошукав тебе! А тепер мені потрібно дізнатися, хто такий Змій. Бо якщо він зміг ошукати тебе, то він одурив і Екскалібур теж! А якщо Екскалібур уведено в оману, то стає зрозуміло, як лиходій опинився на Тедросовому троні...
Леді з Озера потягнулася до Агати, її старече обличчя опинилося майже на поверхні.
— Ніхто мене не ошукав. Юнак, якого я поцілувала, мав кров Артура. Я поцілувала короля. Тож якщо я поцілувала саме Змія, як ти його називаєш, то саме Змій законно витягнув Екскалібур із каменя й тепер посів трон.
— Але ж не Змій витягнув Екскалібур! Саме це я тобі й намагаюся сказати! — не відступала Агата. — Це зробив Ріан! А Змія я бачила в іншому місці! Вони працюють разом, аби ошукати мешканців Лісів. Саме так вони обдурили і тебе, і меч...
Леді з Озера випірнула з води.
— Я відчула його кров. Я відчула короля, — її голос лунав, наче грім. — Навіть якщо мене «обдурили», як ти зухвало наполягаєш, Екскалібур не можна ошукати. Ніхто не може ввести в оману найпотужнішу зброю Добра. Хай там хто витягнув із каменя меч, він має кров Артурового спадкоємця. Саме цього юнака я захищала. Він законний король... а не той, кого захищаєте ти з Мерліном.
Вона почала занурюватись у воду.
— Ти не можеш піти, — видихнула Агата. — Ти не можеш дозволити йому померти.
Леді з Озера зупинилася, її череп мерехтів під водою, немов перлина. Коли вона подивилася цього разу, крига в її очах розтанула. Агата побачила суцільний смуток.
— Хай які негаразди переживають Мерлін і твої друзі, тепер вони з ними сам на сам. Їхня доля віднині у руках Казкаря, — м’яко промовила Леді. — Я поховала Чаддіка, як ви просили. Я допомогла Мерліну, як він хотів. Більше я нічого не мушу. Отже, будь ласка... просто йди. Я не можу тобі допомогти.
— Ні, можеш, — благала Агата. — Ти єдина бачила обличчя Змія. Ти єдина знаєш, хто він. Якщо я знатиму, який Змій на вигляд, я зможу з’ясувати, звідки він і Ріан узялися. Я зможу довести людям, що вони брехуни! Я зможу довести, що трон належить Тедросу...