Ріан помовчав.
— Вона зовсім не отруйна, еге ж?
— Торкнися до мене — і дізнаєшся, — відповіла Софі.
— Немає потреби. Я бачу брехунів наскрізь.
— О, тоді дзеркала для тебе — справжній виклик.
— Може, Джапет має рацію, — сказав Ріан. — Мабуть, я маю позбавити тебе твого язика.
— Ну, тоді ми станемо рівними, — озвалася Софі.
— Як це? — промовив Ріан.
— Бо тобі вже бракує душі й цілісності, — пояснила Софі.
У залі запанувала тиша, холодна й слизька. У широкі еркерні вікна було видно, як над містом Камелот у долині збираються грозові хмари.
— Ти вечерятимеш чи віддаси перевагу кінському кориту? — запитав король.
— Я б хотіла укласти угоду, — промовила Софі.
Ріан розсміявся.
— Я серйозно, — наполягала Софі.
— Щойно ти погрожувала отруїти кров мого брата й залишити його без обладунків, а потім нахабно образила свого короля, — сказав Ріан. — А тепер хочеш... угоду.
Софі повністю вийшла на світло.
— Будьмо відвертими. Ми зневажаємо одне одного. Може, раніше цього не було, коли ми їли трюфелі в чарівних ресторанах чи цілувалися в каретах, але тепер — так. Але ми потрібні одне одному. Тобі потрібна я як королева. А мені потрібно, аби ти звільнив моїх друзів. Чи хотіла б я, аби тебе порубали на собачі консерви? Так. Але в усьому є світлі і темні сторони. Бо, мушу визнати, я нудилася, обіймаючи посаду Декана Зла. Я знаю, як жахливо це звучить, але мені було байдуже, чи маленький Драго сумує за домівкою, чи в нього затримки з випорожненнями, чи він шахраює в Лісових групах. Мене не цікавило, чи заразні бородавки в гладкої Агнешки, що пустотливий Роуен цілує дівчат у коморі з м’ясом, чи брудний Малі пробрався до Доглядальної кімнати й надзюрив у басейн. Моя казка зробила мене більш популярною, ніж Сплячу красуню, Білосніжку чи будь-яку з тих млявих дівок. А яка божественна діва використовує щойно отриману славу, аби... викладати? Теоретично, ідея присвятити себе новим поколінням украй благородна, але жоден із тих учнів і близько не такий розумний, як я. І я почувалася, ніби відома співачка, що опинилася в якійсь глухомані, за тисячу миль від головної сцени. Я занадто молода, занадто чарівна, занадто шанована, аби зостатися без уваги. А тепер, після декількох вельми трагічних подій, вуаля, я виявляю, що готова стати королевою наймогутнішого королівства на землі. Я розумію, що не маю носити корону. Що насправді це безперечне Зло, особливо тому, що я посяду місце своєї найкращої подруги. Але чи буду я гарною королевою? Це вже інше питання. Відвідувати державні обіди з іноземними королями, проводити перемовини з тролями-канібалами, керувати арміями та союзами, розповсюджуючи своє бачення кращих Лісів, засновувати лікарні, годувати безпритульних і втішати бідних — я з цим упораюся, і впораюся добре. Ось чому ти обрав мене своєю королевою. А ще тому, що, на біду, моя кров має властивість рятувати життя твого брата... але для цього тобі не потрібно, аби я була королевою. Ти міг би закувати мене в ланцюги поряд із друзями й брати кров, коли забажаєш. Ні, я гадаю, що ти обрав мене королевою, бо знаєш, наскільки славетною я буду.
Ріан розкрив було рота, аби відповісти, але Софі продовжила промову.
— Спочатку я хотіла спуститися сюди і вдати, що я передумала. Що досі кохаю тебе, байдуже, що ти накоїв. Але навіть я не настільки вправна, аби зіграти таке. Це правда, ти Витягнув Екскалібур із каменя. Це зробило тебе королем. Водночас мої друзі — або тюремні в’язні, або втікачі, яких переслідують. Тож я мала два шляхи. Опиратися, розуміючи, що мої друзі постраждають через це. Або... бути гарною королевою та зберігати неупередженість. Бо я чула твої слова, що ти хочеш бути добрим королем. І аби стати добрим королем, тобі потрібна добра королева. Отже, мої умови: ти поводишся зі мною й моїми друзями добре, а я буду тією королевою, яка тобі так потрібна. Домовилися?
Ріан покопирсався в зубах.
— Тобі занадто подобається звук власного голосу. Тепер я розумію, чому Тедрос та інші хлопці кидали тебе.
Софі спалахнула.
— Сядь, — сказав король.
Цього разу вона підкорилася.
Із кухні вийшла покоївка і внесла наступну страву — тушковану рибу в червоному бульйоні. Софі затулила ніс долонею — страва смерділа, наче ота гидота, яку колись готувала Агатина мати — а потім угледіла, що страву принесла Ґвіневера, ковзун досі заклеював їй вуста. Софі спробувала зазирнути колишній королеві в очі, але помітила, що Ріан спостерігає за ними, і поквапливо скуштувала рибу.