— О, будь ласка. Я чи будь-хто з моїх однокласників зможе написати справжню казку, — кинула у відповідь Софі.
— Ти звинувачуєш мене, що я егоїст, хоча сама весь час лише вихваляєшся намарно, — напав Ріан. — Ти думаєш, що така розумна, бо ходила до тієї Школи. Уважаєш, що зможеш стати істинною королевою? Більш імовірно, що Джапет знайде собі наречену. Що б ти не спробувала, ти не здатна виконати справжню роботу. Ти лише блискуче волосся й фальшива посмішка. Нездара.
— Я була б кращим королем, ніж ти. І ти це знаєш, — шмагнула Софі.
— То доведи, — презирливо промовив Ріан. — Доведи, що можеш написати краще за мене.
— Дивись, — прошипіла Софі.
Вона навела сяючий палець на казку Ріана й переробила її змахами рожевого під закарюками Джапета.
Царина з Будгави не могла народити дитину.
Шість разів вона намагалася й зазнавала невдачі. Вона молилася й молилася всією душею... І цього разу Лев почув її. Він благословив її сином! Царина засвоїла головний урок: «Тебе врятує тільки Лев».
— Аби виконати роботу короля, потрібна королева, — сказала Софі крижаним тоном. — «Король» — то тільки назва.
Вона глипнула на Ріана й зрозуміла, що він пильно придивляється до неї.
Навіть чорне перо, здавалося, вивчає її.
Потім воно повільно витерло всі зайві написи, залишивши лише правильну казку Софі.
— Пам’ятаєш «Гензеля й Гретель»? — запитав Ріан, роздивляючись справу її рук. — Твоє перо каже, що двійко дітей утекли від гидкої відьми... а моє перо каже, що відьма була занадто зарозумілою, що обдурила саму себе й почала діяти проти себе.
Ріан повернувся до Софі, криво посміхаючись.
— Отже, казку написано, — звернувся король до пера.
Левогрив знову став золотим, а потім націлився на казку Софі, немов чарівна паличка...
Миттю золотий напис вилетів в еркерне вікно й засяяв високо в небі, наче маяк.
Софі бачила, як удалині містяни повисипали з будинків і почали читати нові слова від Левогрива, які блищали на тлі хмар.
«Що ж я наробила?» — подумала Софі.
Ріан розвернувся до капітана.
— Ти вільний, Кею, — озвався він, а Левогрив повернувся до його кишені. — До завтра я хочу побачити Агату у своєму підземеллі.
— Так, сер, — уклонився Кей.
Виходячи, він кинув на Софі поквапливий погляд. Погляд, який Софі добре знала. Якби вона не була переконана в протилежному, то вирішила б, що капітан Ріана закоханий у неї...
Від цього Софі стало ще більш гидко, очі повернулися до першої казки Левогрива. Вона прийшла на вечерю, сподіваючись отримати гору над лиходієм. Натомість ошуканством її змусили підтримати його брехню.
Вона бачила, як Ріан спостерігає за тим, як решта мешканців Камелота виходять зі своїх домівок. То були ті самі мешканці міста, які опиралися новому королю вранці під час коронації, уголос захищаючи Тедроса як істинного спадкоємця.
Тепер вони скупчилися й витріщалися на казку Лева, безмовно роздумуючи над її словами.
Ріан повернувся до Софі, зараз він швидше скидався на закоханого підлітка, аніж на безжального короля. Так він дивився на неї тоді, коли вони вперше зустрілися. І коли чогось хотів від неї.
— То ти хочеш стати «гарною» королевою? — підступно запитав він. — Отже, відсьогодні ти писатимеш усі мої казки. — Він роздивлявся її, наче коштовний камінь у своїй короні. — Зрештою, перо вчинило дуже мудро, обравши тебе.
Усередині Софі все здригнулося.
Він наказує їй писати його брехню.
Розповсюджувати його Зло.
Бути його Казкарем.
— А якщо я відмовлюся? — запитала вона, стискаючи поділ сукні. — Одна крапля чорнила на шкірі й...
— Ти вже забруднила зап’ясток, коли сідала вечеряти, — зауважив Ріан, тицяючи ложкою в шматок кальмара в супі. — І досі жива-живісінька.
Софі повільно подивилася вниз і побачила блакитну смугу на шкірі. То були нешкідливі чорнила, які вона дістала в Палаті мап і чарами розфарбувала.
— Твій друг-чарівник теж відмовився мені допомагати, — сказав король. — Тому я відправив його в невеличку подорож. Не думаю, що тепер він мені відмовлятиме.
У Софі похолола кров.
Цієї миті вона усвідомила, що переможена.
Ріан не був схожим на Рафала.
Ріана не можна було одурити або ж звабити. Ним не можна було маніпулювати, його не можна було причарувати. Рафал кохав її. Ріану вона була геть байдужа.
Дівчина йшла на вечерю, уважаючи, що має козирі в рукаві, а виявилося, що вона навіть не знає, у яку гру грає. Уперше в житті Софі почувалася переможеною.
Ріан спостерігав за нею навіть із жалем.