— Що Це?
Агата так уважно дивилася вниз, що проґавила велетенський золотий напис, викарбуваний у світанковому небі вгорі.
— Перша казка Левогрива, — сповістила професорка Анемона, досі заспокоюючи стімфа. — Ви, мабуть, були глибоко в Шервудьскому лісі, що пропустили її. Вона там висить уже майже добу. Її видно в усіх королівствах Лісу.
— Левогрив... Ви маєте на увазі «Ріанове перо»? Те, яке він протиставив Казкареві? — запитала Агата, згадавши Гіллікінську газету. Вона квапливо прочитала повідомлення в небі про жінку Царину, благословенну дитиною після декількох невдалих спроб. — «Лише Лев може тебе врятувати»? Оце мораль казки?
Учителька зітхнула.
— Казкар витрачає тижні, місяці, іноді роки, відточуючи казки заради поліпшення нашого світу. А тепер з’явилося нове перо, яке замінило казки пропагандою короля.
— Несправжній король і несправжнє перо, — спалахнула Агата. — І люди дійсно вірять у це? Чи хтось битиметься за Каз...
Її слова розчинилися, бо Ріанова казка раптом потьмяніла. Агата й професорка Анемона обмінялися стривоженими поглядами, чи, бува, їхня поява не стала причиною цих змін. Але потім на заході вибухнув спалах світла, посилаючи в небеса нове повідомлення, замість старого.
Камелотці та мешканці Лісів! Розкажу вам казку про Грісто з Камелота, якому лише 8 років; він утік із дому й прийшов до мого замку, сподіваючись стати моїм лицарем. Иля, мати юного Грісто, знайшла й відшмагала бідного хлопця. Слава тобі. Тримайся, Грісто! А коли тобі виповниться 16, ти отримаєш місце мого лицаря! Любіть свого короля, як ця благословенна дитина; нехай це буде уроком для кожного.
— Тепер він узявся за дітей, — зрозуміла професорка Анемона, її обличчя було похмурим. — Те ж саме спробував Рафал, коли захопив обидві Школи. Маєш прихильність молоді, й ти володієш майбутнім.
Агаті досі було видно, як унизу маленькі постаті дітлахів бавляться мечами в масках Лева. Але тепер вони завмерли поряд із батьком і дивилися на другу казку Лева. І от батькові очі глипнули на Агату і вчительку верхи на стімфі.
— Рушаймо, — швидко промовила Агата.
Стімф поспішив назустріч сонцю, що сходило.
Агата востаннє озирнулася на нову казку Лева, шлунок геть стиснувся. Не через повідомлення Лева, де він вправно звеличував себе як короля... а через те, наскільки знайомим був його тон, брехня звучала, як правда...
Ах. Тепер вона згадала.
Перо Змія.
Те саме, яке він показав їй і Софі під час їхньої першої зустрічі.
Фальшивий Казкар, який перетворював справжні казки на щось похмуре й брехливе.
Перо відірвалося від його небезпечного тіла й тепер представлене людям як провідне світло.
Слизька, луската стрічка брехні.
Оце й був Левогрив.
У Школі вирішили не ризикувати, оскільки Мерліна й професорку Даві схопили. Коли стімф спускався, Агата помітила, що обидва замки вкриті захисним каламутним туманом зеленого кольору. Голуба, що випадково надто наблизився до імли, засмоктало, немов щит був живою істотою, а потім виплюнуло, наче ядро. Птах, скрикнувши, відлетів на п’ятнадцять футів. Але стімф пролетів неушкодженим, хоч Агаті довелося затиснути носа, аби подолати туман, бо тут добряче смерділо гнилим м’ясом.
— Це одне із заклинань професора Менлі, — озвалася професорка Анемона. — Не таке сильне, як те, за допомогою якого створювала щити леді Лессо, але воно утримує якнайдалі людей Ріана. Нещодавно ми помітили, що декілька зайд щось винюхують довкола. Мабуть, підозрюють, що ти прямуєш сюди.
«Більш ніж підозрюють», — подумала Агата.
Якщо Ріан — брат Змія, то в Ріана є його Мала пошуків слави. І він може відстежувати кожен рух Агати.
Тож єдиною надією залишалося, що щит Менлі витримає.
Прорвавшись крізь туман, перш за все Агата побачила Вежу Директора, яка примостилася в Половинчастій затоці між прозорим озером Школи Добра та в’язким блакитним мулом, що оточував Школу Зла. Зграя стімфів уже закінчувала розбирати риштування навколо срібного шпиля, звільнивши блискучу статую Софі нагорі, схожу на флюгер, і карбовані фризи по всій висоті вежі, що висвітлювали найвідоміші миті життя Софі. Усередині вежі було безліч поверхів, на яких блищали нові вікна (крізь які Агата побачила кімнати — шафи, їдальню, парильню й джакузі), а до Школи Зла був прибудований перехід, освітлений ліхтарями й оздоблений написом: «До Софі».
Із вікна Вежі Софі висунулася прищава, схожа на грушу голова професора Білліуса Менлі, він стріляв зеленим світлом у фризи й статую, намагаючись їх стерти, але кожне заклинання поверталося до нього, статуя Софі оглушливо волала, звук був схожий на каркання ворони...