— Спроба несанкціонованого переробляння Вежі Софі, — гримів голос Софі, коли відновлювальне заклинання Менлі, відскочивши, поцілило просто йому в гузно. — Лише офіційно призначений Директор Школи має владу, а ви не Директор Школи. Прошу звільнити приміщення.
Розлючений Менлі помчав назад у вежу, Агата побачила там трьох вовків, які знищували інтер’єр Софі. Але щойно вони зривали розписи, прикраси та світильники, усе поверталося на місце.
— Він бореться із вежею, відколи став Деканом, — пирхнула професорка Анемона, коли Менлі й вовків знову ошпарило заклинаннями, що поверталися. — Я вже второпала, що не варто недооцінювати цю дівчину.
Усередині вежі Менлі скажено заволав.
Це змусило Агату ще дужче сумувати за Софі.
Стімф приземлився на південному боці Половинчастої затоки перед замком Школи Добра. Коли Агата спішилася, її оточили феї, нюхаючи шию й волосся. На відміну від тих, які заправляли в Школі Добра, коли вона була першокласницею, ця нова зграя була різних кольорів, форм, розмірів, наче були родом із різних земель, але, схоже, вони знали, хто вона така.
Крокуючи за професоркою Анемоною вгору схилом, Агата помітила, що навкруги незвично тихо. Вона чула, як її кломпи шурхотять у сухій траві Великої галявини, як тріпотять крильця фей, як плескотить вода в озері. Агата подивилася через затоку й побачила те ж саме на березі Зла: спокійний блакитний мул набігав на пісок і лишав на ньому сліди. Довготелесий вовк-вартовий у червоному мундирі з батогом на поясі спав у одній із нових кабінок Софі.
Професорка Анемона відчинила двері до замку Школи Добра, і Агата мовчки пішла за нею довгим коридором із дзеркалами.
Агата побачила своє відображення в склі — брудна, кудлата, невиспана, її чорна сукня вся була пошарпана. Вона мала ще гірший вигляд, ніж першого дня в Школі, коли дівчатка-Щасливиці затиснули її в цьому коридорі, переконані, що вона відьма, а вона пукнула їм в обличчя, аби втекти. Відмахнувшись від спогадів, Агата вирушила слідом за вчителькою й повернула у фоє...
— ВІТАЄМО ВДОМА!
Привітання вибухнуло, мов бомба, Агата сахнулася назад.
У фоє більше сотні першачків свистіло й вигукувало, вимахувало чарівними написами, із яких вибухали слова: «Я ПІДТРИМУЮ АГАТУ!», «НІ РІАНУ!», «СПРАВЕДЛИВОСТІ ДЛЯ ТЕДРОСА!».
Агата витріщилася на новий клас Щасливців: юні й чисті, дівчатка були в оновлених рожевих сукнях, а хлопці в синіх жилетах, вузьких краватках і щільних бежевих бриджах. Над серцями блищали срібні лебеді, це означало, що вони першокурсники; навколо учнів плавали чарівні таблички з іменами так, аби Агаті було видно їх звідусіль, — «Лейтен», «Валентина», «Сачін», «Астрід», «Пріянка» і решта, Більшість, схоже, була її віку, особливо юнаки, такі високі й величні а тренувальними мечами при боці... але все одно такі юні. Наче досі вірили в накоїш Добра і Зла. Вони ще мали дізнатися, що бульбашку навколо Школи дуже легко проколоти. «Колись я була схожою на них», — подумала Агата.
— КОРОЛЕВА АГАТА! КОРОЛЕВА АГАТА! — вигукували першокурсники, вони оточили її, немов зграя лемінгів, з’юрбившись у фоє між чотирма сходами: Доблесті й Честі для хлопців, Чистоти й Милосердя для дівчат.
Агата підняла погляд і побачила вчителів, які зібралися на сходах Доблесті: принцесу Уму, яка викладала Спілкування з тваринами, професора Еспаду, який викладав Фехтування, Гнома Юбу, який навчав її в Лісових групах... Ця сцена нагадала їй день Привітання, коли Агата вперше потрапила сюди, але тепер бракувало двох професорів. Під склепінчастою стелею літали семифутові німфи з неоновим волоссям, вони розкидали пелюстки троянд, які потрапили Агаті на сукню, і дівчина чхнула. Агата спробувала посміхнутися юним Щасливцям, які виспівували її ім’я та вимахували написами й мечами, але могла думати лише про професора Аугуста Сейдера й професорку Даві, яких тепер не було на сходах. Без них Школа більше не здавалася теплою й затишною. Швидше, справляла враження чужої і вразливої.
— ДОБРО РОЗВАЖАЄТЬСЯ, А ЗЛО ПРАЦЮЄ, — гримнув голос. — СХОЖЕ НА ТЕ.
Агата й Щасливці розвернулися і побачили, як подвійні двері позаду рвучко відчинилися. Пес Кастор стояв у Театрі Казок, що перетворився на військову кімнату для нарад. Більш ніж сотня Нещасливців у вузьких чорних шкіряних формах працювали над столами, заваленими папером, мапами й нотатниками, а вчителі Школи Зла наглядали за ними.
— РАДІ БАЧИТИ, ЩО ТИ ЖИВА, — промовив Кастор, кидаючи погляд на Агату, а потім вишкірив ікла на Щасливців. — АЛЕ МИ ЩЕ НЕ ПЕРЕМОГЛИ.