Змій подивився на власне побите тіло... потім повернувся до Софі, яка досі витріщалася на камін. Очі Джапета лиховісно заблищали.
— Нібито нічого й не сталося, — сказав він.
Джапет рвучко підступив до принцеси. Софі помітила його наближення.
— Не чіпай її! — вигукнув Горт, кинувшись до Змія...
Джапет схопив долоню Софі й розітнув її ковзуном, а потім провів її долонею по власних грудях і обличчю одним рухом.
Горт заціпенів, отетерілий.
Змій здригнувся, в агонії відкинув голову назад, його підборіддя затремтіло, а водночас кров Софі розтікалася його ранами й чарівним чином зцілювала його. Обличчя й тіло відновилися.
Горт проковтнув крик.
— Отже. Як щодо чаю? — промовив Змій, посміхаючись Софі. — Я трохи заварив для брата. Ми вкрай перебірливі щодо чаю.
Софі витріщилася на нього.
— Це заспокоїть твої нерви, — сказав Джапет, знову повернувшись у золотий із блакитним костюм, чистий і блискучий. Його крива посмішка стала ширшою. — Перша весільна подія, як-не-як.
— Ні, дякую, — прохрипіла Софі.
— Як знаєш, — кинув Джапет. — Зустрінемося у Тронній залі. Я поїду з вами до церкви.
Він зупинив очі на Горті.
— І ти теж, камердинере.
Джапет рушив із кімнати, і цієї миті з його костюма злетів ковзун, погойдався високо в повітрі... і почав проштрикувати пакунки з одягом мадам Клотильди вгору-вниз, праворуч-ліворуч, туди-сюди, доки від них не залишились тільки клоччя. Ковзун шмигнув слідом за своїм гомподарем, двері за ним тихо зачинилися.
Кімнату королеви заповнила тиша.
Вугор із шиї Горта рвонув до канапи, де знайшов пакунок, який завалився між подушки, і почав його колоти з белькотінням і клекотінням.
Горт повільно повернувся до Софі, яка стояла в центрі кімнати, із розрізаної долоні на халат крапала кров.
Поряд із цією раною на долоні він помітив менший розріз.
Джапет уже робив із нею таке.
Шлунок Горта стиснувся.
«Якого біса?»
«Як її кров зцілює його?»
«Що це я щойно бачив?»
Софі дивилася на Горта, розгублена й перелякана.
Якщо вона й мала план, як витягнути його з халепи, то тепер утратила віру в порятунок.
«Допоможи», — казали її очі.
Але Горт не міг допомогти. Доки вона не розповість йому, чому обрала його з-поміж решти. Допоки вона не розкаже, що відбувається.
Горт почекав, щоб ковзун достатньо захопився знищенням нового одягу Софі. А потім хлопець обережно підняв сяючий палець і написав тоненькі літери з диму, які розчинялися, щойно з’явившись...
Софі кинула поквапливий погляд на вугра, який колов і клекотів. Потім написала відповідь.
Я тобі довіряю
Спочатку він не второпав.
А потім усвідомив.
Софі все життя чекала на кохання.
«Колись мій принц таки з’явиться», — мріяла вона.
Вона поцілувала чимало жаб.
Дехто хотів одружитися з нею. Інші вбити.
Але жоден не кохав її. Не так, як слід.
Окрім нього.
І Софі знала це. Що він кохатиме її завжди, байдуже, які жахливі речі вона коїтиме щодо нього, байдуже, скільки паскудників вона поцілує, і байдуже, матиме він чи ні красиву й чудову дівчину. Вона знала, що, хоча його серце належить Ніколі, Горт допоможе їй. Що, якщо вона просто визволить його з в’язниці, він не дозволить нічому поганому статися з нею.
І ось він тут, прибув із підземелля, аби допомогти Софі перемогти підступного короля та його кровожерливого брата.
Ось чому Софі обрала його.
Щоб він став її правою рукою. Став її васалом у цій битві.
М’язи Горта напружилися.
Цього разу немає Агати, аби відштовхнути його.
Тедроса, аби принизити його.
Лише він.
Кулаки Горта стислися, наче камінні.
Це була його нагода стати героєм.
Одна-єдина.
І він був налаштований скористатися нею.
Супроводжуючи Софі коридором Блакитної вежі, Горт просунув руку до кишені й відчув клейкі горіхи, що злиплися разом.
Він поцупив їх, поки Софі перевдягалася у ванній. Два горіхи фундука, які він занурив у мед, а потім сховав у великих шароварах, тимчасом як ковзун закінчував нищити творіння мадам Клотильди. Колись, аби помститися хулігану Дабо, він використав крем’ях, змащений смолою дерева, але сьогодні підійдуть горіхи й мед. Ріан загине ще до Благословення.
Горт глипнув на Софі, але вона не дивилася на нього, вона склала руки на подолі цнотливої білої сукні, яку одягла за наказом Джапета. Пов’язка на долоні була в плямах крові, які ставали червонішими щосекунди. Горт бачив, що дівчина досі ошелешена тим, що Змій із нею зробив, не лише через непевну ходу, чи порожній погляд, чи недбалу пов’язку, а й через черевички. Вона взула пласкі, сумні капці, більш схожі на Агатині кломпи.