Хлопець торкнувся її долоні, вона була холодна, як камінь.
Горт хотів утішити її... сказати, що має план... але вугор-наглядач був знову біля вуха, чатував.
Водночас Горт відчув укол провини, наче він зраджував Ніколі, перебуваючи поряд із Софі.
«Не будь дурнем. Нікола хотіла б, щоб ти зробив усе можливе, аби врятувати друзів. Усе не так, як тоді, коли ти намагався зробити Софі своєю подружкою. Ті дні минули». Тепер у нього була Нік — дівчина, яка кохала його таким, який він є, на відміну від Софі, яка ніколи не вважала його вартим уваги. Ну, невдовзі він сміятиметься останнім. Бо збирався продемонструвати Софі, що він вартий уваги... Але виключно платонічним способом.
Він помітив наближення покоївки, старшої за тих, що були в кімнаті Софі...
Горт заціпенів.
Ґвіневера.
Її губи були заклеєні ковзуном, таким самим, як на його вусі.
А це означало, що король стежить і за нею.
Але було ще дещо, що зауважив Горт. Щось біля вуха. Крихітне й пурпурове, прилаштоване глибоко в її сивому волоссі, так щоб ковзун на роті не міг помітити... Квітка. Мати Тедроса ніколи не носила прикрас і не наносила макіяж, не кажучи вже про прикрашаня волосся квітами, тим паче в ситуації, коли вона стала заручницею в замку вбивці...
Але доки Горт придивлявся пильніше, Ґвіневера пройшла повз, кинувши на Софі та її камердинера лише швидкий погляд.
Горт відкинув думки про Ґвіневеру й закрокував поряд із Софі, вони саме наближалися до сходів у кінці коридору... Зараз був не час перейматися матір’ю Тедроса й тим, чим вона займалася.
«Ріан чекає, — думав Горт, потираючи горіхи у своїй кишені. — Ти маєш лише одну спробу».
Коли вони дійшли до сходів, Софі зупинилася над балюстрадою.
Горт простежив униз за її поглядом.
Ріан сидів на троні короля Артура, тримав кухоль та уважно вдивлявся у велику скриню із зеленими кульками, діставав кожну й зазирав у неї, наче в підзорну трубу. Згори Горт бачив мідне волосся і рваний шрам уздовж маківки голови. Від чаю Ріана здіймалася пара, вона звивалася над Артуровим троном, на спинці якого був вирізьблений герб Камелота, а на поруччях пазурі Лева. Трон стояв на підвищенні, від нього до Тронної зали спускалися невеличкі сходинки. За спиною короля було вікно на всю стіну, крізь яке виднілося блакитне небо, наче обрамляючи Ріана в полотно. За вікном Горт побачив золоте послання від фальшивого пера Ріана про хлопця на ім’я Грісто, який хотів стати лицарем Ріана. Під ногами короля лежав велетенський килим, він спадав сходами, вишитий, наче гобелен, зображаючи...
«Коронація Ріана», — зрозумів Горт, перехилившись через балюстраду.
У яскравих відтінках блакитного й золотого Ріан тріумфально витягував Екскалібур із каменя, а поряд варта ставила на коліна Тедроса, згорбленого й потворного. На передньому плані його радісно вітали мешканці Камелота. Софі теж була там, склавши долоньки, вона закохано посміхалася, спостерігаючи за майбутнім чоловіком.
Усе виглядало таким досконалим, справжнім, що Горт мав собі нагадати, що все було геть не так.
Він глипнув на Софі, яка мляво дивилася на килим, немов ця брехня могла бути правдою.
Горт пошукав у кімнаті близнюка Ріана. Змія не було видно.
Але Ріан був не один.
Ті три дивні сестри, яких на очах Горта звільнили з в’язниці, тулилися біля сходів на поміст, приховані тінню. Обабіч від них стояли двоє вартових піратів у шоломах і повних обладунках.
Сестри виглядали напруженими, їхні босі ноги смикалися, коли вони спостерігали, як Ріан зазирає в кожну зелену кулю зі скрині.
— Це відповіді на запрошення на весілля, — промовив він. — Безліч правителів надіслали повідомлення, виказуючи радість із приводу нових короля й королеви.
Сяючим пальцем він підняв у повітря жменю зелених кульок, із кожної з’явилася димна проекція сцен із різних закутків Лісів. Показалися чарівні килими в Шазабах, що відлітали від станції з вивіскою «Весільні тури», довжелезні шеренги пасажирів чекали своєї черги. Вигулькнули натовпи людей на пляжах Уті, які зібралися, аби подивитися, як на тлі північних зірок сяє нова казка Левогрива. Тремтливе видіння з Дівочої долини зобразило затяте змагання за те, хто представлятиме королівство в Цирку талантів. На проекції з Пагорбів Малабар виднілися радісні однокласники Грісто, які тримали напис: «Друзі Грісто, майбутнього лицаря».