Софі витріщилася на Горта, але ковзун на його вусі почав вовтузитися, відчувши рух, і Софі вдала, що поправляє Гортові комір.
— А знаєш? Король, схоже, зайнятий, — зі змовницьким поглядом сказала вона камердинеру. — Давай повернемося до кімнати й дозволимо йому насолодитися чаєм.
— Так, пані, — відповів Горт, стримуючи посмішку.
Вони рушили геть, і Горт побачив, що Ріан унизу досі відчитує Кея.
— Ти ж якось звільнив мого брата з в’язниці, із зачарованої торбини Шерифа, а тепер не можеш прорватися в Школу? — клекотів король. — Ти і я команда. Ми були командою від самого початку. Але якщо ти станеш слабкою ланкою, особливо після того, як я тебе повернув...
Кей почервонів.
— Ріане, я намагаюся...
Король підняв палець, Левогрив вирвався з його кишені й завмер навпроти карого Кейового ока, гострий кінчик пера попестив зіницю, немов ціль.
— Намагайся краще, капітане, — промовив король, притискаючи перо ще ближче.
Кей придушено промовив.
— Так, сер.
— Варта! — погукав Ріан, прикликавши Левогрива в долоню. — Приведіть Софі.
Наполохана, Софі закрокувала швидше коридором, але Гортів вугор зіскочив з нього, злетівши над балконом, і пронизливо заверещав.
Ріан шмагнув очима на другий поверх, де чорний вугор заступив шлях Софі, націлившись у голову принцеси, немов стріла.
Через деякий час Софі зайшла на тронний поміст, роздивляючись свою роботу, яка мерехтіла в повітрі яскраво — рожевим.
На помості стояв пірат, поклавши руку на меч, він дивився підозрілими темними очима то на Софі, то на Горта.
Софі постукала сяючим рожевим пальцем по губах, перечитуючи слова...
Агату затримали!
Ще одну зрадницю Камелота привели до Лева. Не вірте іншим повідомленням.
— Не те, — промимрила Софі.
Горт спостерігав за нею з одного боку сходів, а Ріан з іншого.
Софі повернулася до Ріана.
— Ти дійсно вважаєш це мудрим? Ти казав, що Левогрив має перевершити Казкаря. «Надихнути» й дати «надію». А не стати рупором короля.
— Історії обираю я. Ти їх пишеш, — коротко відповів Ріан.
— До того ж Казкар розповідає про історичні факти, — сперечалася Софі. — Досі історії Левогрива були правдою, спотвореною, але ж правдою. А це брехня, яку легко викриють...
— Коли твою любу подругу Агату катуватимуть у нашому підземеллі, ми закінчимо цю розмову, — урвав її король.
Софі напружилася й повернулася до роботи.
Горт водночас мріяв, як розчавить Ріану голову, немов гарбуза. «Одначе Софі справляється із ситуацією відносно добре», — думав він. Горт знав, як Софі піклується про Агату. Розмовляти про смерть подруги було нелегко.
Він нишком подивився на кухоль із чаєм на троні Ріана, який мерехтів золотом.
Горт помітив, що Софі теж туди зиркнула, і на мить зустрівся з її очима.
— Тебе звуть Драт, так? — запитав Ріан, підступивши до Горта.
Горт хотів поставити на коліна цього підступного, брехливого негідника в дорогоцінній короні або принаймні послати його до біса, але стримався.
— Я Горт, Ваша Величносте. І дякую за щедрий дозвіл слугувати у вашому замку.
— М-м-м, — буркнув Ріан. — Припускаю, ти довго не служитимеш, якщо смердітимеш, як канава. Зроби ласку й привчися митися. Я не певен, що вас цього навчали в тій вашій казковій Школі.
Горт стиснув зуби. Ріан добре знав, чому він смердить. Але хотів познущатися з Горта так само, як знущався з Тедроса. Ось чому Ріан так близько підійшов до нього, аби Горт запримітив, що його м’язи потужніші за Гортові. Горт теж був мускулистим, доки не вирушив на ці пошуки слави, але він не підіймав вагу тижнями й почав повертатися до своїх тхорячих розмірів. Це його не надто турбувало, адже Ніколі подобався колишній кістлявий Горт, про якого вона читала в книжках. Але зараз це його бентежило.
— Справа в тому, що коли Софі тебе обрала, я не міг згадати тебе взагалі, — озвався Piaн. — Мав погортати казку Софі, аби зрозуміти, що ти таке. Тебе й Дот легко сплутати, бо ви обоє зайвий тягар. Але саме тебе Софі захотіла звільнити, тож ти зараз тут... поки що. — Король із кам’яним обличчям розвернувся до Горта. — Один неправильний рух, і я вирву тобі серце.
Горт вирішив не додавати йому втіхи й не відповів. Він бачив, що Софі прикидається, що працює, але розумів, що вона слухає. Її щоки знову почервоніли, наче її дух відродився. Наче вона щось замишляла... Її очі зиркнули в бік чаю на троні.
— Я здивований, що вона обрала тебе, — Ріан і далі цькував Горта. — Із того, що я прочитав, ти той хлопець, якого вона ніколи не хотіла.