— А я здивований, що ви досі живі, Ваша Величносте, — озвався Горт.
— О, ось чому вона тебе обрала? Бо ти збираєшся вбити мене? — підступив до нього Ріан із палаючими очима.
Горт критично подивився на нього.
— Ні, Ваша Величносте. Я мав на увазі, що Вільям і Богден передрекли вашу смерть. Нещасний випадок напередодні Благословення. Побачили це на картах Таро в підземеллі. А вони ніколи не помиляються.
— Не дурій, Горте, — сказала Софі, повертаючись. — Ті двоє не могли передректи ураган, навіть стоячи посеред нього.
Вона напружено дивилася на Горта, наче читаючи його думки, а потім глипнула на короля.
— Богден був моїм учнем і провалив усі уроки, а Вільям — церковний служка, якого я одного разу заскочила за пристрасною бесідою з кущем півоній. Якщо ці двоє «провидці», тоді я бородата леді з Гаджіри.
Софі повернулася до роботи.
— Ага, ось чого бракує.
Рожевим сяйвом вона переробила...
Камелотці, святкуйте! Розбійницю Агату спіймали! Ич, іще одну зрадницю Камелота привели до Лева. Смійтеся з інших повідомлень. Та ж є лише одна армія — Армія Лева. А вона складається з вас — мешканців Лісів! Люди, підкоріться Леву й житимете в безпеці вічно.
— Ось. Готово, — сказала Софі, вона вся чухалася, бо її тіло свербіло від цупкої сукні. — Знаєш, письменництво дивовижним чином надихає. Кидає виклик кожній частині тебе, — вона прибрала з трону Ріанів кухоль чаю й віддала його вартовому на помості, а сама сіла на золотий стілець. — Навіть якщо все це заради чистої вигадки.
Горт стежив за кухлем у руці вартового, чекав, коли Софі зробить свій крок... але натомість вона відкинулася на троні, стала спокійною, допоки Ріан вивчав її роботу. Левогрив виплив із кишені короля, золоте перо повисло поряд із ним, чекаючи, коли той схвалить історію Софі.
Ріан ретельно перечитував написане.
— Якщо вважаєш, що впораєшся краще, спробуй, — запропонувала Софі.
— Я лише дивлюся, аби ти нічого в ній не приховала, — прогарчав король. — Знаєш... щось на кшталт послання подрузі і її «повстанській» армії.
— О, я така. Повелителька крутійства, — покепкувала Софі. — Уплітаю незбагненні шифрування до королівської пропаганди.
Ріан не звернув на неї уваги, продовжуючи вивчати нове повідомлення.
Горт стривожився, бо король геть забув про свій чай. За спиною Ріана Горт весь час дивився на Софі, яка, здавалося, теж забула про чай, бо сиділа посміхаючись, як Чеширський кіт. Що вона робить? Чому така задоволена? Вона має змусити короля випити чай! Серце Горта калатало. Може, йому самому запропонувати Ріанові чай? Але це буде занадто підозріло! Щокою скотився піт. Він має заспокоїтися, або ковзун помітить...
Аж раптом Софі підвелася й спокійно взяла кухоль із рук вартового.
— Твій чай стигне й нестерпно смердить, — сказала вона, наблизившись до короля. — Із чого він зварений? Із горілої шкіри чи коров’ячого гною?
Ледь поглянувши на неї, Ріан вихопив чай і підігрів його чарами золото сяйва пальця, він не зводив очей з історії Софі...
— Ми запізнимося, — озвалася Софі, вона вистрілила заклинанням у написане, перетворивши його на золоте, а потім відправила його крізь вікно до неба, де воно замайоріло на яскраво-блакитному тлі.
— Люди вирішать, що я передумала.
Ріан насупився, досі зосереджений на казці.
— Де Джапет?
— Вилизує луску? — уїдливо посміхнулася Софі.
Ріан розвернувся до вартового.
— Знайди мого брата, щоб ми могли всі разом вирушити.
І зробив останній великий ковток чаю.
Горт затамував подих. Він бачив, як злиплі горіхи сплили на поверхню й потім покотилися просто в глотку короля...
Раптом Ріан похлинувся.
Він випустив чашку, яка розбилася, чай розлився, а Ріан схопився за горло, задихаючись.
Так само задихався Дабо, допоки не зміг викашляти просмолений крем’ях, коли Горт підкинув його. Але цього разу Горт використав два горіхи. Ріан склався навпіл, кашляючи щосили, але назовні виходили лише хрипи.
На коротку радісну мить Горт подумав, що Ріан ось-ось помре, саме як він і сподівався. Софі відступила до Горта, вибалушивши очі, наче її нічний жах закінчився...
Але потім Горт побачив, як до короля біжать вартові.
Настав час для плану Б.
Горт рвучко розвернув голову до Софі. Вона все зрозуміла з його виразу обличчя.
Софі вибігла поперед вартових і схопила Ріана ззаду, вона натискала на його живіт двома руками, ще раз і ще раз, допоки король не викашляв горіхи з такою силою, що вони пробили дірку в склі й полетіли за небокрай.