Посинілий Ріан хапав повітря, а Софі стукала його по спині. Він відсахнувся від неї...
— Ти отруїла мене... відьма! — сипів він, помітивши дірку у віконному склі. — Ти щось додала мені... у чай...
Софі шмагнула обуреним поглядом.
— Отруїла тебе! Та я навпаки, уважай, урятувала тобі життя!
Складений навпіл, Ріан почав мотляти головою.
— Це була ти... я певен, це ти...
— Але вартовий на помості помітив би, чи не так? — шмагнула Софі. — Чи маленький слизький вугор мого камердинера?
Король повернув голову до вартового, який стояв безмовний.
Ковзун на Горті спантеличено булькнув.
— Якби я хотіла тебе вбити, я б дала тобі задихнутися, — скипала Софі. — Натомість я врятувала тебе. А ти ще смієш мене звинувачувати?
Ріан удивлявся їй в обличчя. Потім кинув погляд на Горта, для якого настав час зіграти свою роль.
— Може, я виходжу за межі, сер, — кинув камердинер Софі, — але насправді треба з’ясувати, хто робив чай.
Ріан подивився на нього, примружившись.
— Джапет приніс його з кухні, — сказав він, досі відсапуючись. — Він розвернувся до вартового. — Запитай його, хто робив чай. Хай того, хто його зробив, приведуть сюди. Я вирву йому горло...
— Чай робив я, — почувся голос.
Ріан, Горт і Софі підняли очі. На вході до Тронної зали завмер Джапет.
— Я заварив його саме так, як ти любиш, — повідомив він.
— І нічого в ньому не помітив? — вибухнув Ріан. — Досить великого, аби вбити мене.
Блакитні очі Джапета стали крижаними.
— Спершу ти поступаєшся цій відьмі. Потім звільнюєш бранця. І ось тепер доводиш, що я хочу вбити тебе чаєм.
— Так, інколи трапляються нещасні випадки, — розсердився на нього брат. — Особливо такі, що зроблять тебе королем.
— Це правда. Але ти такий гарний слідчий, — розсміявся Джапет. — Як і король.
Брати хижо дивилися один на одного.
— Гадаю, я пропущу вранішні урочистості, — сказав Джапет.
Він пішов геть, гупаючи чоботами по мармуру.
Залишивши по собі гарячу, зміїну напругу.
Саме цю мить обрав Горт.
Для останнього кроку.
— Ось бачиш, Вільям і Богден мали рацію, — прошепотів Горт Софі, але достатньо гучно, аби Ріан почув. — Вони казали, що король має померти ще до Благословення!
— Не будь дурним, — у голосі Софі був глум, вона усвідомила задум Горта. — По-перше, король не помер. По-друге, це був дурний збіг, по-третє, те, що Вільяму й Богдену декілька разів пощастило вгадати, ще не означає, що вони провісники долі. А зараз знайди карету. Я маю з Ріаном...
— Зажди, — озвався король.
Горт і Софі розвернулися одночасно.
Ріан випрямився, відкидаючи на них тінь.
— Варта, приведіть Вільяма й Богдена з підземелля, -— наказав він. — Вони поїдуть із нами.
Софі схопилася за груди.
— Вільяма й Богдена? Ти... певен?
Ріан не відповів, він уже крокував геть із зали.
Софі поквапилася слідом за ним, хапаючись дорогою за камердинера. Цієї миті їхні очі зустрілися лише на коротку мить.
Цього було не достатньо, аби помітили Ріан чи ковзун.
Але достатньо, аби Горт побачив, як Софі підморгнула йому, наче він заробив своє місце біля неї.
У серці Горт зашарівся, крокуючи за хазяйкою.
Нарешті її Тхір прийшов.
9 Імператриця під каблуком
Софі йшла за Ріаном, Горт плентався позаду, серце дівчини гупало, немов барабан. Тхір добре впорався, але поки Тедрос не повернеться на трон, їхня робота не буде довершеною. Їй потрібно поговорити з Гортом наодинці, але вона не мала для цього жодної нагоди. Ріан їхатиме на Благословення поряд із ними, а на шиї Горта сидітиме божевільний вугор...
Софі побачила у вікно коней, що тягли до під’їзду королівську карету.
«Якщо тільки...»
На роздуми часу не було. Софі зрушила, нахилившись і схопивши вологу Гортову долоню, не зважаючи на його приголомшений вираз обличчя. Вона раніше ніколи не торкалася долоні Тхора — хто знає, де ця рука побувала до цього, — але тепер настали жахливі часи.
Коли карета під’їхала, татуйований Тьяго відчинив двері королю.
— Веслі веде тих двох хлопців із підземелля, як ви наказали, сер, — відрапортував він, його обладунки виблискували на сонці. — Вам потрібна друга карета?
Король не зупинився.
— Ми помістимося в одній.
— Не будь смішним. Королева не може прибути на першу весільну урочистість, запхнута, як сардина в банку. Горт і я можемо поїхати окремо, — скривилася Софі, промчавши повз короля, вона потягла Горта за собою, немов покарану дитину, і запхала його до карети, яка на той час навіть не повністю зупинилася.