— М-м-м, я не погоджуся з тобою, Богдене, — запротестував Вільям, торкаючись руки приятеля. — Поглянь, Король Кубків лежить поряд із Смертю? Я думаю, хтось намагатиметься завадити страті. Але, як на мене, не зрозуміло, чи їм удасться.
Король витріщив очі.
— І хто буде той невідомий месник?
— М-м-м, не можу визначити, — скуйовдив Вільям своє руде волосся. — Але, схоже, ти їх невдовзі зустрінеш. Біля святого місця... безліч людей... і священник...
— Може, на церемонії Благословення в церкві? — понуро припустив король.
— О, любий, ми, безумовно, маємо відкласти церемонію, — кволо наполягала Софі, усвідомлюючи, що хлопці перебрали міру, бо зараз Ріан самовдоволено посміхався.
— Може, ви хочете ще щось додати про мого супротивника? — покепкував він.
Відчуваючи напругу, Богден поклав нову карту, але не влучив на власне коліно, і весь розклад розлетівся каретою.
— От халепа...
Вільям шмигонув униз і вихопив декілька карт із-під чобота Ріана.
— Ось воно. Маг біля Відлюдника... Ну, згідно з цим, твій ворог... — він насупився. — Привид?
— Але все одно смертний, — пробелькотів Богден, указуючи на карту Смерті.
— І Вежа біля Смерті означає, що вони можуть літати, — додав Вільям.
— Чи принаймні левітувати, — кивнув Богден.
— І це хлопець, — сказав Вільям.
— А я бачу дівчину, — заперечив Богден.
— Або так, або інак, — припустив Вільям.
У кареті стало тихо. Софі схопилася руками за голову.
Король відкинувся назад.
— Отже, це буде смертний привид сумнівної статі, який пролітатиме біля церкви. Саме він намагатиметься мене зупинити. Чудово.
Софі підвела голову, немов вивірка.
— Ви двоє дійсно такі пришелепкуваті, як казала Софі, — шмагнув король. — Щойно ми повернемося, вас знову кинуть до підземелля.
Він рвучко глипнув на Горта.
— Тебе теж, бо ти поручився за цих дрозофіл. Під час Благословення ви будете замкнені тут. Ваш сморід сам по собі гарна причина тримати вас усіх якнайдалі від очей.
Ріан похмуро глипнув на Софі, очікуючи на спротив, але дівчина намагалася виглядати байдужою. А потім відвернулася й почала дивитися у вікно, її очі наповнювалися слізьми.
Щоразу, як вона вирішувала, що знайшла вихід, виявлялося, що шлях заблоковано, перед нею знову глухий кут лабіринту.
Вона бачила, що Ріан стежить за її відображенням у склі, бачить, як її щокою стікає сльоза. Софі не намагалася приховати свій стан. Плану більше не було. Вона опинилася там, де почала.
Хлопці повернуться до в’язниці.
Благословення відбудеться.
Тедрос загине.
Із літаючими привидами чи ні.
Решту шляху хлопці сиділи принишклі, навіть король. Софі бачила, як Ріан, стиснувши губи, не зводив очей із карти Імператриці, яку так і не витягли з-під каблука його чобота. Вочевидь, він досі думав про брата. Горт весь час кидав погляди на Софі, але вона не зважала, а Вільям і Богден мовчки впорядковували карти. На якусь мить у кареті стало так тихо, що Софі було чутно, як шкірою Горта совається ковзун.
Софі глипнула на карту Імператриці, яка порожньо посміхалася з-під королівського чобота. Пішак у чиїйсь грі.
«Це я, — подумала Софі. — Пішак у глухому куті».
«А що б зробила Агата?»
Навіть у глухому куті Агата знайшла б спосіб битися. Агата б ніколи не стала пішаком.
Серце Софі стиснулося від думки про найкращу подругу. «Скільки часу Кею та його людям знадобиться, аби дістатися Школи?» Вороги швидко знайдуть шлях до веж, залишених без захисту леді Лессо й Клариси Даві. До того ж Агата вже одного разу вислизнула з Ріанових лабет. Молитися, щоб вислизнути вдруге, — це буде забагато, навіть для дівчини, яка, здається, завжди приземлюється на ноги, немов кішка.
До речі, про кота... а де це подівся Різник? Востаннє вона бачила химерного Агатиного кота перед битвою проти Змія. Софі міцніше стиснула пальцями пляшечку в черевичку. Якби ж то вона змогла залишитися наодинці, то змогла б скористатися Мапою пошуків слави й подивитися, чи все гаразд із Агатою, чи не затримали її люди Ріана...
Набридливий галас вирвав Софі із задуми, і вона сіпнулася, усвідомивши, що ось-ось побачить натовп, який прийшов подивитися на церемонію Благословення. Яка гірка іронія! Вона все життя жадала слави, а тепер відчувала огиду до всього цього, прагнула втекти до замку. На самоті, у своїй ванній кімнаті, вона ще могла вдавати, що це все жахливий сон. Що не буде ніякого весілля. Уся брехня викриється. Але поза замком, у присутності всіх цих людей, вона розуміла, що помиляється.
Бо люди можуть зробити брехню реальністю.