Король-ельф подивився на Ріана. А потім посміхнувся широкою білосніжною посмішкою й поплескав Ріана по спині.
— Займаєтеся політикою в день проведення церемонії Благословення, еге ж? Ви не представите мене вашій чарівній нареченій?
— Я бережу її лише для союзників, — пожартував Ріан, і король-ельф засміявся.
Увічливо посміхаючись за їхніми спинами, Софі почала роздивлятися щойно пофарбоване убранство церкви, її пишні вітражі, які зображували Ріана, наче шанованого святого, що вбиває Змія. Уздовж стін тулилися кам’яні вентиляційні шахти, розфарбовані золотими Левами, охолоджуючи спекотне літнє повітря. Біля вівтаря чекав суворий старий священник із червоним носом і волохатими вухами, за ним стояло два трони, де король і принцеса сидітимуть, поки він благословлятиме їх. Ліворуч від вівтаря тулився церковний хор у білому одязі й у капелюхах пажів, праворуч висіла клітка з голубами, що воркотіли. Їх священник мав випустити в Ліси, коли церемонія закінчиться.
«Щасливі маленькі голуб’ята», — подумала Софі.
Несподівано ввірвалася Біба, вона підбігла до Ріана, коли він вітав короля Лисячого лісу.
— Левогрив, сер! Ваше нове повідомлення... воно рухається...
Софі вибалушила очі.
— Не може бути, — пирхнув Ріан, відпускаючи Софі й біжучи назад до церковних дверей.
Софі поквапилася слідом.
Щойно вони вийшли назовні, вона побачила, що юрба підняла обличчя до неба й дивилася на повідомлення Левогрива про взяття Агати в полон. Здавалося, що літери тремтіли на тлі чорних дощових хмар.
— Однозначно рухаються, — прошепотіла Софі.
— Від вітру все рухається, — байдуже промовив Ріан.
Але повідомлення почало тремтіти дедалі швидше, наче відривалося від неба, за кожною зміщеною літерою з’явилася рожева яса. А потім раптом золоті літери втратили форму, почали змішуватися одна з одною, поки повідомлення Левогрива не перетворилося на одну золоту кулю, що ставала все більшою, більшою, більшою... Великою, немов сонце...
Хмари розітнула блискавка. Куля вибухнула, розбризкавши в небі золоті літери...
Золото й хмари розчинилися, поступившись чистій ранковій блакиті.
На двір опустилася тиша.
Уздовж усієї вулиці, витріщившись, стояли тисячі людей, не розуміючи, що це вони щойно побачили. Тут були й правителі, яких запросили на церемонію. Приголомшено визираючи з дверей церкви, вони разом дивилися на короля, але він уже тягнув Софі до церкви...
— Це ти щось зробила з повідомленням! — прошипів Ріан. — Ти зіпсувала його!
— Я, я? Так само, як отруїла тебе в Тронній залі? — прошипіла у відповідь Софі. — Я була тут із тобою весь час. Коли б це я могла влаштувати вранішню виставу під назвою «Чаклунство в небі»? Це ж очевидно, хто це зробив. Той, хто робив твій чай. Той, хто вирішив залишитися вдома.
Вона вигнула брови.
— Чому б це?
Ріан замислився, його очі вдивлялися в її обличчя... Він розвернувся до вартового-пірата.
— Приведіть мого брата. Негайно.
— Так, сер, — промимрила Біба й поквапилася геть.
Водночас Софі докладала максимум зусиль, аби стримати посмішку.
Бо Джапет був невинний у тому, що сталося.
То була справа її рук.
Вона приховувала шифрування в історіях Левогрива. Одне в розповіді про юного Грісто і ще одне в сьогоднішньому повідомленні про Агату.
Шифрування, яке зможе зрозуміти єдина людина в Лісах.
Ріан шукав у її роботі приховані повідомлення, а вона ще й глузувала з нього, наполягаючи, що не здатна приховати сигнал біди просто під його носом...
Але як би ж то він знав Софі краще...
Бо Софі була здатна на будь-що.
Вона не надто сподівалася, що її таємне повідомлення досягне цілі. Це був постріл навмання, остання відчайдушна спроба, ось чому вона погодилася на придуркуватий Гортів план.
І зрештою, це був її план, і він спрацював.
А це означало, що подруга не лише прочитала повідомлення...
А ще й те, що до них на допомогу поспішають друзі.
До неї підлетіла горлиця.
«Агату схопили! Ти чула!»
Софі розвернулася й побачила, що клітка біля вівтаря порожня, голуби розлетілися церквою й воркотіли у вуха шанованих присутніх: «Ми бачили, як її схопили!» «Вона благала пощади!» «Вона гниє в підземеллі! »
Спантеличена Софі підняла очі й побачила, що палець Ріана за спиною сяє, крадькома скеровуючи птахів, поки він вітається з Льодяним велетнем із Крижаних рівнин.
«В Агати немає армії!» «Не вірте брехні!» «Вона була сама, коли ми спіймали її!» «Навіть не опиралася!»