Софі розуміла, що має залишитися й допомогти хлопцям, справжній Декан має захищати своїх учнів, Щасливців і Нещасливців... але натомість чкурнула чимдуж за велетнем до дверей, ховаючись у тіні, аби пірати, що ловили Берта й Беккетта, не помітили її. Вона відігнала почуття провини. Вона ж не Агата. Вона не Добра. Хлопці мають самі про себе подбати. У цьому сенс казок. А вона... вона має забиратися якнайдалі від Камелота.
Софі наближалася до виходу, учепившись за чобіт велетня. Якщо вона зможе вислизнути з церкви, то змішається з натовпом... перевдягнеться й пробереться до Школи... до Агати... Через думку про зустріч із подругою Софі втратила обережність — вона відчепилася від велетня й помчала між його ніг, розштовхуючи ліктями людей. Вона вже відчула шкірою жар сонця й, вискочивши у двері, глипнула в розпечене небо...
Іззаду її схопила рука, вона розвернулася й побачила біля дверей Ріана.
— Тримайся мене! — роздратовано промовив Ріан. — На нас напали!
Раптом удалині почулися голосні дзвони, відчайдушні й пронизливі...
Набат.
Софі і Ріан розвернулися й побачили, що Камелот затягнуло дивним туманом, срібним і мерехтливим, що сховав увесь замок. У тумані вони чули, як відлунюють від веж вигуки, що котилися пагорбом, а дзвони калатають все шаленіше й швидше.
— Що відбувається? — видихнула Софі.
— Зловмисники, — сказав Ріан, стискаючи її зап’ясток. — У замку теж... Джапет. Може, він досі там! Один... Ми маємо допомогти йому...
Він потягнув Софі крізь двері, але зовні був страшенний гармидер: королівські особи досі вибігали з церкви, змішуючись із ордами містян на вулиці, які теж відчули смердючі бомби, почули набат Камелота й приєдналися до тисняви, немов безголові гуси. Одночасно юрба тих, хто прибув із далеких королівств, помітивши появу Ріана й Софі, кинулися до них, відчайдушно прагнучи побачити нових короля й королеву. Загнаний у глухий кут, Ріан потягнув Софі назад до дверей, але через це їх лишень іще дужче затисли в натовпі, немов буї під час шторму.
Але тепер Софі побачила, що крізь натовп хтось мчить на коні, розкидаючи людей...
Джапет.
— Підземелля, — видихнув він братові, його золотий із блакитним мундир був увесь у білих камінцях. — До нього прорвалися...
Небо над головою розітнули крики.
Не людські.
Ріан, Джапет і Софі подивилися вгору.
Із туману вирвалася зграя стімфів, на спинах вони несли друзів Софі — Кіко, Ріну, Беатрікс, Дот. Із запаленими пальцями вони схилилися вперед і вистрілили закляттями в короля та його лицаря. Три заклинання приголомшення вдарили Ріана в груди, штовхнувши його у відчинені двері церкви, а ще одне скинуло Джапета з коня. Дот перетворила землю під ногами Джапета на гаряче мокко, і він полетів головою в глибоку паруючу яму. Поки Джапет бовтався в гарячому шоколаді, навколо воркотіли голуби: «Агату спіймали!» «Вона не рівня Леву!» «Вона не рівня його лицарю!» «Слава королю Ріану!» «Слава Джапету...»
Червоношкірий демон зжер голубів.
Софі розвернулася й побачила Естер і Анаділь, які верхи на стімфі стрімко опускалися до неї.
— Хапай мою руку! — наказала Анаділь.
Бліда відьма простягнула долоню, а Естер спрямувала їхнього птаха вниз, пальці Анаділь і Софі вже майже торкнулися...
Руку Анаділь розітнув піратський кинджал, кинутий Веслі, що вискочив із церкви. Відьма відсахнулася від болю, а стімф смикнувся, скинувши Анаділь зі спини.
— Ані! — закричала Естер. Її демон чимдуж кинувся, аби схопити подругу, але Анаділь падала на землю занадто швидко, відкинувши руку, із якої стирчав кинджал...
Згори майнув іще один стімф, Богді й Лейтен підхопили Анаділь, закинувши її на третього птаха. Хлопці досі були у формі хору, їхні обличчя й сорочки були заплямовані чорним слизом. Із туману позаду них з’явилися ще стімфи, на їхніх спинах сиділи решта друзів Софі. Два... чотири... п’ять.
— Допоможіть мені! — скрикнула Софі, сповнюючись надією.
Але ці стімфи були задалеко, щоб вона могла побачити вершників.
Вона підстрибувала й махала до них.
— Будь ласка! Хто-небудь! Будь-хто!
Але тепер до цих стімфів летіли стріли, із замку верхи на конях мчали пірати з піднятими луками. Наполохані стімфи розвернулися геть від Софі, відступаючи в туман. Біба й Тьяго стояли в сідлах і цілили в голови Естер, Кіко й Анаділь, подруги ухилялися й пірнали, стріли пролітали між ребрами стімфів.
— Допоможіть! Врятуйте мене! — кричала Софі, марно підстрибуючи до стімфів, поки подруги намагалися наблизитися до неї.
Коли вартові-пірати висипали з церкви, стріляючи в стімфів, на дівчат полетіло ще більше стріл. Беатрікс, Естер і Богді намагалися ухилитися й зробити останню спробу пірнути до Софі. Але натиск був шаленим. Приголомшені, вони не мали іншого вибору, аніж усім разом полетіти геть від церкви, геть від Камелота й від Софі.