— Але він зміг витягнути з каменя Екскалібур, — заперечила Естер. — Отже, або він каже правду, що він син короля Артура... або таки є чаклуном.
Професорка Даві заперечила.
— Хоча він витягнув меч, мій інстинкт підказує, що він не є ані сином Артура, ані істинним королем. Звісно, я не маю доказів щодо цього, але вважаю, що є причина, чому особова справа Ріана як майбутнього учня ніколи не з’являлася на моєму столі чи на столі леді Лессо, тоді як кожна дитина, Добра чи Зла, має свою справу в Школі. Він наполягає, що прийшов зі Школи для хлопців у Лисячому лісі, але це може бути брехнею, як і решта сказаного. І брехня — єдине, що вестиме його далі без навичок, дисципліни й тренувань, чого мої учні мають удосталь. Якщо дотримуватимемося плану, ми зможемо бути на крок попереду нього. Отже, слухайте уважно. По-перше, Анаділь, ваші щури будуть нашими шпигунами. Одного ми відправимо на пошуки Мерліна, другого попросимо відшукати Тедроса, а третього — знайти Агату, хай би де вона була...
Щури Анаділь вистрибнули з кишень, раді нарешті стати в пригоді, але Анаділь запхала їх назад.
— Невже ви вважаєте, що я про це не подумала? Ви чули Вільяма. Із підземелля немає виходу. Вони не вийдуть... Ой!
Один зі щурів укусив її, і тепер усі троє прослизнули між її пальцями, обнюхали й обдивилися стіни камери, а потім протиснулися в три різні шпарини й зникли.
— Щури завжди знайдуть шлях. Саме тому вони щури, — зауважила професорка Даві, нахиляючись, аби побачити тріщину в стіні, куди протиснувся один із гризунів; вона помітила там золотавий відблиск. — Ніколо, що ви бачите в тій дірі?
Нікола притиснулася до стіни й припала оком до шпарини. Першокурсниця застромила в щілину свій великий палець, відчуваючи, що зотлілий камінь кришиться. Очевидно, підземелля, як і решта розваленого замку, не укріплювалося й не ремонтувалося. Кінцем шпильки для волосся Нікола відшкребла землю й камінь, трохи збільшивши отвір, і всередину камери просочилося трохи більше світла.
— Я бачу... сонячне світло... схил пагорба...
— Сонячне світло? — загиготів Горт. — Нік, я розумію, що у світі Читачів усе по-іншому, але в нашому світі підземелля знаходяться під землею.
— Оце і є одна з переваг стосунків із хлопцем? Він тобі розповідає те, що ти й так уже знаєш? — уїдливо запитала Нікола, визираючи в шпарину. — Підземелля можуть бути під землею, але ми зараз просто під схилом пагорба. І це єдине пояснення, чому я зараз бачу замок. — Вона відколупала шпилькою ще трохи землі. — А ще я бачу людей. На пагорбі зібралося чимало народу. Вони всі дивляться на Блакитну вежу. Певно, на Ріана...
Крізь шпарину голос короля лунав гучніше.
— Усе своє життя ви слугували перу. Ніхто не знає, хто його контролює чи чого воно хоче, але ви все одно обожнювали його, благали написати про вас казку. Але воно цього не робило. Тисячі років воно панувало над Лісами. І що натомість? У кожній новій казці воно обирало когось іншого для слави. Освіченого. Із-поміж дітей тієї Школи. А вам залишалися недоїдки, важка праця, непримітність. Ви — ось хто справжня історія Нескінченних Лісів.
Ув’язнені почули, як загув натовп.
— Він не був таким балакучим, коли був із нами, — здивувалася Дот.
— Пусти хлопця на сцену... — поглузувала Анаділь.
— Ніколо, ви бачите балкон із Ріаном? — запитала Даві.
Нікола заперечливо похитала головою.
Професорка розвернулася до Естер.
— Накажіть демону збільшити отвір. Нам потрібно побачити поміст.
Естер насупилася.
— Можливо, ви й можете перетворювати гарбузи на карети, професорко, але якщо вважаєте, що мій демон зможе звільнити нас, пробуривши тунель у стіні...
— Я не сказала «звільнити нас». Я сказала «збільшити отвір». Але якщо ви хочете сперечатися, витрачаючи нагоду на порятунок, будь ласка, — урвала її професорка Даві.
Естер пробурчала закляття, і її татуйований демон на шиї почервонів, відірвався від шкіри й полетів до дірки. Ударяючи кігтями, наче кирками, він хрипло джерготав:
— Байягабабайягабабайяга!
— Обережніше, — стривожилася Естер, — твоя лапа ще не загоїлася після поранення в Ноттінгемі...
Вона заціпеніла, запримітивши, що в дірці ворухнулося щось чорне. Демон теж це помітив і перелякано відсахнувся... але що б то не було, воно вже зникло.