— Зажди, — застеріг гном Юба, зачепивши кулю кінцем посоха. Він побовтав кулею перед своїм коричневим, зашкарублим обличчям, вивчаючи потріскану поверхню. — Клариса сидить у підземеллі Ріана. Він може знати, що в нас її куля. Тож міг змусити Декана навчити його секретам кулі, аби виманити Агату йому на поталу.
Гном повернувся до колишньої учениці.
— То як ми знатимемо, що це не король хоче, аби ти скористалася кристалом? Як ми знатимемо, що це не пастка?
Викладачі мовчки закивали.
Агата теж задумалася.
Кімнатою загойдалися тіні, а потім спалахнуло світло. Усі присутні розвернулися до вікна й побачили, що небо змінюється. Розповідь Левогрива про Ірісто потьмяніла, а на її місці з’явилася інша.
Камелотці, святкуйте! Розбійницю Агату спіймали! Ич, іще одну зрадницю Камелота привели до Аева. Смійтеся з інших повідомлень. Та ж є лише одна армія — Армія Лева. А вона складається з вас — мешканців Лісів! Люди, підкоріться Леву й житимете в безпеці вічно.
— Ось іще один доказ, що він намагається виманити Агату зі сховку, — суворо промовив Юба. — Він бреше, що спіймав її, сподіваючись, що вона покажеться.
— Але дивіться... ось знову... — сказала Агата, обводячи світлом повідомлення. — Перші літери речення. К-Р-И-С-Т-А-Л. — Вона розвернулася до Юби. — Це Софі. Я певна.
— А я певен, що це король, — заперечив гном.
— Я знаю Софі, — не поступалася Агата. — Я знаю подругу.
— Ми не можемо ризикувати життям учнів, покладаючись на інтуїцію, Агато, — наполягав Юба. — Усі логічні докази вказують, що кришталева куля — пастка. Ученицею ти завжди відмітала сумніви Софі, віддаючи перевагу емоціям, а не розуму, наражаючи на небезпеку і вас, і інших. Софі, може, і твоя найкраща подруга, але справжня дружба — це розуміння меж дружби, а не безглузда віра в те, що вона завжди рятуватиме тебе. Саме це призвело до всіх твоїх негараздів. Ти сліпо вірила, що Ріан — друг, і поплатилася за це. Ріан теж добре знайомий із твоїми інстинктами. Підеш за ними — і загинеш разом зі своїм принцом.
Агата бачила, що вчителі кивають, безумовно, згодні з гномом. Юба запхав кристал назад до торбини Даві...
Несподівано до кабінету ввірвався рій фей, вони замерехтіли біля голови принцеси Уми й почали пронизливо стрекотати.
— Вони кажуть, що люди Ріана повертаються до Шкільних воріт, — похапцем переказала Ума. — І цього разу з ними йде чаклун.
— Я зміцню щит, як зможу, — пробурмотів професор Менлі, прямуючи до дверей.
Він озирнувся на Уму.
— Знайдіть спосіб розвернути стімфів, перш ніж учні дістануться Камелота. Негайно поверніть їх.
Він кинув на Агату гнівний погляд і пішов геть. Професорка Анемона звернулася до Уми.
— Ви можете покликати стімфів?
— Запізно! Вони, певно, уже дісталися Камелота! — сказала принцеса.
— А що, як послати ворона з наказом відмовитися від плану? — запропонував професор Еспада.
— Буде швидше, якщо ми самі модифікуємося, — сказав професор Лукас.
— БУДЕ ШВИДШЕ, ЯКЩО ВИ ПОЇДЕТЕ НА МОЇЙ СПИНІ, — пирхнув Кастор. — ДАВАЙТЕ ЇХ ПОВЕРНЕМО СА...
Він замовк. Учителі простежили за поглядом собаки до вікна.
Агата стояла навпроти нього, випалюючи сяючим пальцем велике коло в склі. Потім вона виштовхнула скло, створивши отвір.
— Ніколи не думала, що вона хуліганка, — зауважила професорка Шікс.
Професорка Анемона кліпала занадто закрученими віями.
— Вона перетворилася на розбійницю!
Агата підняла сяючий палець до дірки в склі, її груди наповнювалися емоціями, немов річка дощем. Потім, указуючи пальцем, ніби чарівною паличкою, вона вистрілила своїм світлом у повідомлення Левогрива, відчуваючи, як із тіла в небо вириваються вся лють, страх і рішучість. Над Камелотом навколо повідомлення Левогрива почали збиратися чорні хмари, немов щупальця, рухаючись у такт низькому грому. Хмари кружляли навколо слів, Агата напружилася дужче, змушуючи імлу оповитися навколо кожної літери, наче пальці, що смикають струни скрипки. І ось усі літери одразу почали тремтіти, здригаючись у небі.
— Як вона це робить? — видихнула принцеса Ума.
— Заклинання погоди першого курсу, — пояснила професорка Шікс. — Юба особисто її навчав.
— Не будьте смішною, — заперечив гном. — Звичайне заклинання погоди не може зашкодити чарам ворога!
Агата ще напруженіше наводила палець на небо, літери тремтіли все швидше й швидше. Вона відчувала рукою вагу повідомлення Аевогрива, наче штовхала кам’яну кришку труни. Стиснувши зуби, вона думала про Тедроса, Софі, Даві, Мерліна й решту друзів; закликаючи кожну краплю рішучості, її сяйво наелектризувало вени всієї долоні... і нарешті, із останнім лютим «уф-ф-ф», Агата відірвала золото з літер... відкривши рожевий відбиток під ними, схожий на свіжий шрам.