Той, хто мав рожеві чари, складав повідомлення першим.
Рожевий був таким сміливим і зухвалим, що всі одразу зрозуміли, кому він належить.
— Звичайне заклинання погоди не може зашкодити чарам ворога, — промовила Агата, подивившись на сліди сяйва Софі, — лишень якщо ці чари взагалі не належать ворогові.
У склі вона могла розгледіти, як на неї витріщилися вчителі, включно з Менлі, який стояв на сходах за дверима кабінету.
Агата навела руку й вистрілила заклинання, яке перетворило повідомлення Левогрива на золоту кулю, яка розрослася й вибухнула, наче конкуруючи з сонцем...
Агата дивилася, як слово палає на тлі неба.
«Це занадто», — подумала вона.
Але не могла стриматися.
Вона мала відправити повідомлення тому пройдисвіту на троні Тедроса... Змію, що причаївся поряд із ним... і кожному йолопу, що пішов за ними...
Але найбільше — Софі.
Вона мусила повідомити, що розгадала шифрування.
Що допомога в дорозі.
Агата підійшла до Юби, висмикнула торбину Даві з його немитих маленьких рученяток і широкими кроками вийшла з кабінету.
— Може, повернемося до порятунку людей? — вона з викликом озирнулася. — Чи ще хтось хоче дати мені урок щодо дружби?
Учителі перезирнулися... а потім поквапливо пішли за нею слідом.
І Гном теж.
Вони вирішили зробити це в Бібліотеці Чеснот, на найвищому поверсі Вежі Честі, аби Агата змогла безперешкодно бачити Ліси у вікна бібліотеки.
Дівчина стояла обличчям до панорами, перед нею на кафедрі лежала кришталева куля. Позаду скупчилися вчителі разом із принишклими першокурсниками, які тулилися до стіни з намальованим шкільним гербом. Усі не зводили очей з Агати.
Агата наполягла, аби першокурсники були присутні, незважаючи на побоювання вчителів. Діти заслуговували стати частиною цього. Вони хотіли бути частиною цього. На кону були життя їхніх однокурсників. Якщо вона зможе повернути Групи № 1 і № 6 неушкодженими, то отримає довіру решти дітей, як їхня спільниця. А їхня довіра їй знадобиться в прийдешній війні.
Над Половинчастою затокою феї несли Менлі до вежі Директора Школи, аби професор зміг зміцнити щит проти людей Ріана з ближчої відстані. Агата вдивлялася в небо, чекаючи на сигнал із Камелота. У бібліотеці за її спиною панувала тиша, єдиним шумом було дихання нового бібліотекаря — худого цапа із сивими вусами, який штампував книжки так мляво, що Агата подумала, що він вовтузитиметься із цим стосом до самої смерті. А ще він не виказував жодної цікавості до того, чому вся Школа скупчилася в його бібліотеці й витріщається на кришталеву кулю. Він продовжував штампувати — тиць, тиць, тиць — його повільні рухи були повною протилежністю її тривожному серцебиттю. Вона не зводила очей із порожнього неба, ледве дихаючи, горло стискало почуття приреченості...
А потім удалині з’явився слабкий спалах — перехрещення синьої й рожевої спіралей, наче випадковий феєрверк.
Агата видихнула.
— Це сяйво Богді й Лейтена. Вони пройшли крізь ворота Камелота непоміченими.
— Вони живі! — зраділа жвава темноволоса дівчинка на ім’я Пріянка.
Першокурсники почали аплодувати...
— Передчасно, — занепокоєно втрутилася професорка Анемона. — Ось тепер на них чатує справжня небезпека. Богді й Лейтен мають пробратися на пагорб Золотої вежі й почекати на появу Агатиної бульбашки, аби вона показала їм точне місце на пагорбі, де вони зможуть вдертися до підземелля. А Агата водночас має скористатися кришталевою кулею й визначити те місце. І то дуже швидко. Кожна секунда, яку Богден і Лейтен проводять на землях замку, чекаючи на Агату, — зайва секунда.
Учні знову примовкли.
Агата зосередилася на кришталевій кулі.
Нічого.
— Дивися просто в центр, — підказувала принцеса Ума.
— Не кліпай, — чіплялася професорка Шікс.
— Я знаю, — гаркнула Агата.
Але куля все одно не вмикалася.
Богді й Лейтен чекають на бульбашку на пагорбі саме зараз... Вони розраховують, що вона ось-ось з’явиться...
У відбитку кришталевої кулі Агата бачила, як учні підбираються якнайближче до неї, намагаючись краще роздивитися...
— ЗАСПОКОЙТЕСЯ, ЗЛИДНІ! — гримнув Кастор.
— Те-с-с! — зашипіла професорка Анемона.
Агата глибоко вдихнула й заплющила очі.
«Заспокойся».
«Заспокойся».
«Заспокойся».
Але вона вже не могла згадати, як воно — бути спокійною. Не могла згадати, коли узагалі була спокійною.