— Хто там? — запитала Анаділь.
Естер нахилилася вперед, придивляючись крізь діру в камені.
— Схоже на...
«Але цього не може бути, — подумала вона. — Змій мертвий. Ріан його вбив. Ми бачили тіло...»
— Стривайте. Ви сказали «порятунок»? — поцікавилася Дот, розвернувшись до Даві. — По-перше, ви чули Вільяма — звідси немає виходу. По-друге, якби й був і ми покликали на допомогу Лігу Тринадцяти чи ще когось, що вони вдіють... нападуть на Камелот? Ріан має охорону. Його підтримують усі Ліси. Хто ззовні зможе нас урятувати?
— Я не сказала, що це буде хтось іззовні, — зосереджено відповіла професорка Даві.
Усі присутні витріщилися на неї.
— Софі, — здогадався Горт.
— Софі потрібна Ріану, — пояснила Декан Добра. — Кожному королю Камелота потрібна королева, аби закріпити свою владу. Особливо такому королю, як Ріан, адже він новий для народу. Водночас, королева так само вагома, як і король. Ось чому Ріан так ретельно підкрадався до Софі — легенди й особи, яку люблять усі Ліси, — аби вона стала його королевою. І коли люди побачать, що найкращий із Добра одружився з найкращою зі Зла, це поставить Ріана понад політикою Щасливців і Нещасливців і зробить його переконливим лідером обох таборів. До того ж Софі в ролі королеви допоможе приспати всі сумніви щодо того, що королем став загадковий незнайомець. І тепер, коли він одягнув обручку на палець Софі, він робитиме все, аби утримати прихильність... але зрештою, Софі все одно стоїть на нашому боці.
— Не обов’язково, — заперечила Ріна. — Минулого разу, коли Софі прийняла обручку від хлопця, коли вона носила обручку Рафала, вона була на його боці проти всієї Школи й мало не повбивала всіх нас. А тепер ви пропонуєте довіритися цій дівчині?
— Вона тепер інша, — заперечила професорка Даві. — Саме тому Ріан обрав її як свою королеву. Бо Софі — єдина дівчина в Лісах, яку і Добро, і Зло вважають своєю. Вона ж бо вбила злого Директора Школи й водночас стала Деканом Зла. Але ми знаємо, кому належить справжня відданість Софі. Ніхто з вас не заперечуватиме, що під час пошуків слави вона робила все, аби захистити свою команду й Тедросову корону. Вона прийняла обручку Ріана, бо, хоча й була закохана в нього, вважала хлопця васалом Тедроса. Вона прийняла руку Ріана, бо любить своїх друзів, а не навпаки. Байдуже, що Софі робитиме, аби вижити, але ми не маємо сумніватися в її любові. Не тепер, коли наші життя залежать від неї.
Беатрікс насупилася.
— Я все одно їй не довіряю.
— Я теж, — кинула Кіко.
— Ласкаво просимо до клубу, — промовила Анаділь. Професорка Даві проігнорувала їх.
— А тепер решта плану. Ми почекаємо, допоки щури Анаділь повернуться з новинами про решту членів команди. Потім, коли настане час, ми через діру відправимо Софі записку й налагодимо зв’язок. Після цього ми зможемо спланувати наш порятунок, — сказала вона, поглянувши на шпарину завбільшки з четвертак, яку демон спромігся пробити у вологому, потрісканому камені. Промова Ріана долинала крізь неї гучніше.
— І не забуваймо про мою майбутню королеву! — проголосив він.
Натовп почав вигукувати:
— Софі! Софі! Софі!
— Чи бачите ви поміст, Ніколо? — запитала професорка Даві.
Нікола нахилилася, притиснувшись оком до отвору: — Майже. Але він знаходиться високо на пагорбі, крім того, сама камера тюрми розташована під поганим кутом.
Даві звернулася до Естер:
— Нехай демон копає й далі. Нам потрібно бачити сцену, хоча б здалеку.
— Чому? Ви чули дівчисько, — опиралася Естер, роздратовано скривившись, коли демон ударився об отвір пораненою лапою. — Яка користь від шпарини завбільшки з горошину...
— Хтось із піратів Ріана невдовзі має нас перевірити, — продовжила Даві. — Горте, ваш батько був піратом, тож припускаю, ви можете когось із них знати?
— Там немає жодного друга, — відповів Горт, роздивляючись свою шкарпетку.
— Ну то спробуйте потоваришувати з ними, — наказала Даві.
— Я не товаришуватиму зі збіговиськом покидьків, — відрізав Горт. — Вони найманці. А не справжні пірати.
— А ви справжній учитель Історії? Якщо так, ви маєте знати, що під час Піратських перемовин навіть найманці-пірати приєдналися до короля Артура заради боротьби проти Зеленого лицаря, — сперечалася Даві. — Поговоріть із цими хлопцями. Дізнайся якомога більше інформації.
Горт завагався.
— Якої саме?
— Будь-якої, — наполягала Даві. — Як вони зустріли Ріана і звідки він насправді взявся, чи...
Десь віддалік клацнув і заскрипів метал.
Залізні двері.