З іншого боку приміщення долинув гучний звук, наче впав камінь, а потім почулося гупання ніг — безумовно, першокурсники щось задумали. Хлопець розвернувся, аби подивитися...
— А може, і знаємо, — озвалася Даві.
Тедрос спостерігав, як Даві підняла пасмо до світла смолоскипів.
— Що це? — запитав принц.
— Придивися, — відповіла Даві.
Тедрос підступив ближче, удивляючись у жмут сивого волосся.
А потім зрозумів, що не все воно було сивим...
І що уважніше він роздивлявся його зусібіч, то більше йому здавалося, що Мерлінове волосся було неоднорідно забарвлене. Просуваючись від одного краю волосини до іншого, він міг відстежити, як змінюється колір і структура пасма: від тонкої, сухої сивини до пружного, міцного коричневого чуба.
Тедрос звів брови.
— Мерлін виглядає, ніби йому тисяча років. Він увесь сивий. Але це волосся таке, як було в нього, коли Мерлін був у розквіті сил... що довше я дивлюся, то більше мені здається, що воно належить комусь...
— Молодшому, — закінчила Даві.
Принц зазирнув їй у вічі.
— Як його волосся може бути старим і молодим одночасно? — запитав він, тягнучись, аби забрати пасмо в Декана.
Але щойно він це зробив, щойно його долоня торкнулася Мерлінового волосся, із того вирвався каскад мерехтливого сяйва, яке посипалося на руку Даві.
Несподівано плями й вени на її руці стали світлішати... зморшки, безумовно, зменшилися...
— Гм? — здивувався Тедрос.
Але професорка Даві досі дивилася на пасмо волосся.
— Я гадаю, що знаю, де він, Тедросе. Гадаю, я знаю, де Ріан тримає Мерліна...
На голову Даві опустився мішок.
— Час рубати голови! — прогарчав кривозубий пірат і потягнув Декана назад. — Страту перенесли!
Тедрос розвернувся й побачив, що першокурсники Нікола, Вільям і Богден уже задихаються в мішках, які озброєні пірати натягнули їм на голови.
— Але вам потрібен я! Не вони! — затнувся Тедрос. — Це я маю померти!
— Плани помінялися, — відповів спокійний голос.
Тедрос розвернувся...
Біля дверей стояв Джапет. Він був у своєму блискучому костюмі з вугрів і тримав у руці останній мішок.
— Тепер стратять вас усіх, — повідомив він.
Із нього зіскочили ковзуни, вони схопили Тедроса, накинувши йому на голову мішок.
Коли вугри потягнули принца вперед, Тедрос удихнув запах того, що було в цьому мішку раніше... мішку, у якому тепер тягнули його і друзів із Королівського грота назустріч сокирі ката...
Це була картопля.
Пахло картоплею.
13 Іноді казка веде тебе
— Скільки їх? — кричала Агата, вона мчала рожевим переходом.
— Я збилася після дванадцятого, — відсапувалася Дот позаду неї.
— Вони прорвалися крізь щит... я бачила якесь фіолетове світло, що пробило його... — гукнула через спину Агата, торбина з кришталевою кулею Даві гупала біля плеча. — Але як? Ріанові бандити не вміють чаклувати!
— Може, вивчили якесь заклинання!
— Лише учні нашої Школи вміють чаклувати! А ті пірати не відвідували Школи!
— Я не можу бігти й розмовляти одночасної — хрипіла Дот.
Агата озирнулася на Дот і двадцятьох першокурсників, які бігли за нею юрбою скляним тунелем Школи Добра до Вежі Честі. На тлі сутінкового неба нові учні збивалися докупи, наче наполохані вівці, стривожено шепотілися, вибалушивши очі, тупотіли ногами високо над Великою галявиною.
Краєм ока Агата бачила рух у кольорових переходах, які поєднували вежі Школи Добра: Естер і професорка Анемона вели групу першокурсників блакитним переходом до Вежі Доблесті, Горт і Анаділь супроводжували своїх першокурсників жовтим переходом до Вежі Чистоти, а Юба й Беатрікс скористалися персиковим переходом, прямуючи до Вежі Милосердя. Водночас на даху над перехрещеними переходами Агата помітила Кастора, що підштовхував першокурсників уперед...
Агата розуміла, що люди Ріана шукають її. Щоб заплутати їх, вона й учителі розділили всіх учнів на Лісові групи, і кожна вирушила різними шляхами до одного місця. Єдиного місця в Школі, де вони будуть у безпеці. Звісно, якщо встигнуть дістатися туди.
— Хто ці чоловіки? — почула дівчина запитання Пріянки.
— Варта Камелота, — відповів волохатий триокий Нещасливець, позначений як Боссам.
— Щось вони не схожі на варту Камелота, — зауважила Пріянка.
Агата простежила за їхніми поглядами, спрямованими крізь рожеве скло на брудних піратів у срібних кольчугах зі змертвілими очима. Вони з’явилися в полі зору, переступаючи порубаних вовків, і рухалися тепер слідом за капітаном до замку, вимахуючи мечами, луками й палицями.