Чоловік у мантії приголомшено вибалушив очі. А потім упав долілиць, його тіло важко повалилося на сяючі рештки скла.
Першокурсники закліпали очима, дивлячись крізь скляні стіни переходу.
— Більше не побачить, що було там у кулі, еге ж? — пирхнула Дот.
— Швидше! — видихнула Агата, штовхаючи дітей уперед...
Вона помітила, що Кей підводиться з землі, стиснувши зуби, він висмикнув закривавлений лук із-під мертвого пірата... потім схопив уламок скла від розбитої кулі, який досі жеврів фіолетовим сяйвом...
Він націлив його просто на Агату.
Кей пожбурив уламок кристала, і той пробив перехід, наче куля; подряпавши Агаті вухо, він вилетів крізь протилежну скляну стіну.
На мить усе стихло.
А потім тунель наповнив тихий тріск.
Агата подивилася на стіни переходу, які розтріскувалися, немов крига весняного ставка на сонці.
— Біжіть! — закричала вона.
Немов вихор закрутився навколо неї, коли учні щодуху помчали переходом, рятуючи власні життя, перестрибуючи скло, що розтріскувалося, і поспішаючи до сходового майданчика Вежі Честі. Агата й Дот мчали одразу за першокурсниками, але все одно не встигли. Підлога під їхніми ногами вибухнула, і вони разом із Пріянкою й Боссамом сторчголов шугнули з вежі. Пролітаючи повз інші переходи, Агата відчувала прохолодний нічний вітер, торбина Даві тягнула її вниз, немов якір. Дівчина поривалася руками до Дот та інших, ніби могла їх іще врятувати...
А потім по Агаті важко гупнула велика кудлата лапа, відкинувши її назад.
На мить дівчина вирішила, що в неї галюцинації, адже тепер вона ковзала великою, роззявленою пащею, приземлившись на вологий язик біля Дот, яка теж мала отетерілий вигляд. Агата висунула голову між гострими іклами й глипнула на довгу морду й налиті кров’ю очі Кастора, він балансував на даху блакитного переходу, стискаючи в лапі Пріянку й Боссама. Агаті на щоку крапнула собача слина.
Внизу пірати почали натягувати луки, а Кей побіг до Школи Добра, Агата бачила його крізь скло замку. Кей піднімався гвинтовими сходами, перестрибуючи через сходинки.
— Касторе, він іде! — заволала Агата.
Пес рвучко зірвався з місця й перестрибував між переходами. Прямуючи до даху, він стискав дівчат у гарячій, смердючій пащі...
Кастору в сідницю поцілила стріла, і він заревів, мало не виплюнувши обох дівчат, але вони вчепилися в його ікла, водночас Кастор стрибнув із останнього переходу й учепився пазурами в дах. Агата побачила, що лапи Кастора ось-ось зіслизнуть із краю. Вона вискочила з пащі й щосили схопилася за пса руками, підтягуючи його, а потім, коли стріла мало не влучила їй у голову, усе ж повернулася назад під собачий язик. Зробивши останнє зусилля, Кастор потягнувся вперед, заліз на дах і за мить був уже на ногах. Він почав бігти між живоплотами Оранжереї Мерліна, а Пріянка й Боссам витягли стрілу з його дупи.
Агата відчувала Касторове серцебиття в його горлі, вона й Дот запалили пальці й чарами витирали кров, якою він стікав, аби не залишати сліду. Кею знадобиться лише декілька хвилин, аби вибратися на дах, а Кастор біг дедалі повільніше, він шкутильгав, квапливо минаючи сцени коронації короля Артура... весілля Артура й Ґвіневери... народження їхнього сина... а потім повернув до останньої — у ставку височіла Леді з Озера, даруючи Екскалібур королю. Агаті цей живопліт був добре відомий — не лише через їхню власну історію із Леді з Озера й мечем, а тому, що ставок був таємним порталом до Напівдорожнього мосту. Порталом, яким вона часто користувалася в шкільні роки. Тепер, коли Кастор шкутильгав до нього, Агата побачила на березі ставка Юбу й Беатрікс, які скеровували першокурсників у води порталу. Учні зникали під поверхнею з вибухом білого світла, а потім гном і четвертокурсниця стрибнули туди теж.
Агата чула, як за живоплотами гупнули, відчиняючись, двері, що вели на дах... долинули поквапливі кроки Кея...
Але Кастор був уже в повітрі, стрибав у води, портал спалахував чарами...
Капітан Ріана завернув за поворот декількома секундами пізніше.
Він тицяв мечем у блакитну чоловічу краватку, яка залишилася на кущі, рожевий дівочий черевичок під кущем, пляму крові на кам’яній підлозі. Вузькі очі вивчали обрій... осяяні місяцем живоплоти... хвилі ставка... Але жодних ознак живих істот тут не було, окрім численних тіней, які рухалися Напівдорожнім мостом. Якби він придивився до тих тіней, то знайшов би те, що шукав...
Пес, кульгаючи, пірнув до Школи Зла, і кінчик його хвоста ковзнув слідом за ним усередину замку, звиваючись, як змія.