— Можете нас уже опустити, — озвалася Агата.
— Лише коли ми дістанемося місця, — прошепелявив Кастор із дівчатами в роті.
Він щільніше стиснув пащу з нею й Дот і міцніше тримав першокурсників; шкутильгаючи Школою Зла, він досі стікав кров’ю.
— Ви так само впертий, як ваш брат, — зітхнула Агата.
— Мій брат — йолоп, — буркнув Кастор, він випустив дівчат із пащі й важко подивився на них. — Спочатку Даві його звільнила. Потім він подався до Камелота і його звільнив Тедрос. Я написав йому, щоб він повертався сюди, до Школи Зла. Що ми можемо возз’єднати голови й діяти разом. І більше про нього нічого не чув. Можливо, тепер він працює на Ріана. Мій брат — підлабузник. Не розуміє, що я єдиний, хто завжди буде поряд.
У голосі Кастора чулася туга, яка здивувала Агату. Кастор і Поллукс час від часу намагалися вбити один одного, але, зрештою, Кастор любив брата. «Хто б міг подумати, що я й пес мають так багато спільного», — невесело подумала Агата. Її стосунки із Софі не надто й відрізнялися.
— Бідолаха, — сказала Дот, вона перетворила на шоколад таргана, який проповзав повз.
На мить Агата подумала, що подруга мала на увазі Кастора... а потім побачила, що Дот дивиться на Боссама, який знепритомнів у лапах пса, немов уся ця напруга із втечею була для нього аж занадто надмірною.
Тим часом Пріянка роздивлялася нове оточення, вибалушивши очі.
— Якби я знала, що Школа Зла має такий вигляд, я б не була занадто Доброю, — захоплено кинула вона.
— Ти невдовзі побачиш мою кімнату, — сказав Боссам, очунявши.
— Ні, красно дякую, — коротко відмовилася Пріянка.
Кастор пирхнув.
І справді, Агата вперше бачила Школу Зла, перероблену Деканом Софі: чорну оніксову підлогу, люстри із кристалами у вигляді С, стіни, оплетені фіолетовими лозами, букети чорних троянд і летючі ліхтарики, які наповнювали фоє пурпуровим світлом. Чорні мармурові колони відтворювали чарівні сцени з казки Софі: ось Софі виграє Показ здібностей, ось Софі бере участь у Випробуванні казкою в образі хлопця, ось Софі знищує обручку Директора Школи. До того ж деякі плитки підлоги спалахували фіолетовим, коли Кастор ступав на них, і на кожній з’являлася Софі в неймовірно модних вбраннях, позувала, сміялася, видувала бульбашки, наче весь замок був збудований на її честь. На стінах фоє красувалися картини із Софі, яка мала безтурботний і радісний вигляд, на кожній був окремий лозунг.
МАЙБУТНЄ ЗА ЗЛОМ
ВИГЛЯДАЄ ДОБРЕ... БУДЬ ЗЛОМ
ЩАСЛИВЦІ ПРАГНУТЬ БУТИ ГЕРОЯМИ;
НЕЩАСЛИВЦІ ПРАГНУТЬ БУТИ ЛЕГЕНДАМИ
УСЕРЕДИНІ КОЖНОЇ ВІДЬМИ ЖИВЕ... КОРОЛЕВА
— Не певна, що Леді Лессо мала на увазі саме це, коли призначала Софі Деканом, — саркастично промовила Дот.
— Де всі? — запитав Боссам, оглядаючи порожній хол.
— На місці зустрічі, — озвалася Агата.
— Або мертві, — пробурмотів Кастор.
Пряінка й Боссам зблідли.
Агата розуміла, що Кастору боляче, що він узагалі дратівливий, а тим часом його слова повисли в повітрі, доки він кульгав до гвингтових сходів, прямуючи до спальних поверхів Школи Зла. Деякий час єдиним звуком у всьому замку були повільні кроки пса, шепіт Пріянки й Боссама та плямкання Дот, що перетворювала на шоколад кожну комаху й гризуна, які траплялися їй дорогою.
Агата подумала про тих, хто залишився в Камелоті, — Тедроса, Ніколу, професорку Даві, Софі... Що з ними буде? Чи вони досі живі? Вона придушила паніку в зародку. «Не думай про це. Не зараз, коли весь перший курс розраховує, що ти врятуєш їх». Вона мала вірити, що Софі захистить її друзів у Камелоті, так само, як вона захищає учнів Софі в Школі.
Кастор підіймався сходами Школи Зла, ступаючи дедалі важче й важче.
— О, моя кімната! — скрикнула Дот, коли вони проминали кімнату 66 у Вежі Злості.
— Усі хочуть жити в цій кімнаті, відтоді як у ній жив ваш ковен, — зауважив Боссам. — Він славетний.
— Та невже? — збуджено промовила Дот. — Якби ж то татко знав.
— Щойно вийдемо назовні, опустіть голови й поводьтеся тихо, — наказав Кастор, наближаючись до іншого кінця коридору. — Якщо пірати когось помітять, ми мерці.
Дот насупилася.
— Але ж вони мали нас побачити, коли ми стрибали в...
— Тиша починається просто зараз, — прогарчав Кастор.
Він потягнув двері й висслизнув на місток високо над мулистим ровом Школи Зла. Кастор розпластався підлогою і поповз уперед, кам’яна огорожа приховувала його від піратів угорі. Агата бачила червоно-золоті вогники на написі «До Софі», які мерехтіли над переходом, що поєднував Школу Зла із вежею Директора Школи. Коли вони почали просуватися, напис освітив кожне обличчя червоним сяйвом, а потім зблиснув зеленим — чари перевіряли їх. Коли Кастор підповз ближче, попереду з тіні вигулькнув срібний шпиль. Над головами лунали вигуки піратів...