Правителі обмінялися скептичними поглядами.
— Ви маєте рацію, королю Ріане. Екскалібур не зрушив би з каменя, якби трон вам не належав, — промовила імператриця Путсі, загорнута в гусяче пір’я. — Я вірю, що ви істинний король, а Тедрос — ні. Цього ніхто не може заперечити. Ось чому ми не опираємося вашому рішенню покарати Тедроса і його принцесу. Але стверджувати, що Агата — «терористка»... це вже занадто.
— Особливо, коли це ви виявилися брехуном, — нагадав герцог Гамелінський. — Колись король Артур носив таку саму каблучку, яку ви вимагаєте від нас знищити. Коли Містралі стали радницями, вони казали, що він знищив свою каблучку, бо вони наполягали. Що він геть знищив каблучку Камелота. Ось чому Тедрос ніколи її не носив, і чому ви її так і не отримали. Артур помер ганебною смертю. Він спалив свою каблучку, і це закінчилося кепсько.
— Бо він був занадто слабким, аби розпізнати ворога... — накинувся Ріан.
— А може, тому що слухав ті самі голоси, що й ви, — заперечив герцог. — Чому ми маємо повірити вам, а не тисячолітній традиції? Чому ми маємо повірити вам, а не Школі, у якій навчалися наші діти чи принцеса, яка є героїнею Лісів? Агата, може, й у змові з узурпатором, свідомо чи ні, але її навчали завжди слідувати за Добром. І перше правило Добра, що воно захищається, а не нападає.
Ріан підняв брову.
— Та невже?
Він навів сяючий палець на двері, які розкрилися, і до зали влетіли горобець, яструб і орел, усі мали комірці королівських кур’єрів і тримали в пазурах і дзьобах сувої. Птахи кинули повідомлення своїм правителям.
— У мій замок удерлися, — пробелькотів король Лисячого лісу, читаючи сувій.
— У Гіллікіні палають гнізда фей, — видихнула королева-фея, читаючи свій.
— Мого сина поранено, — оголосив Льодяний велетень із Крижаних рівнин, піднімаючи очі від сувою. — Він каже, що втік. Це були люди в чорному вбранні, у масках. Як Змій.
— Змій мертвий, — відповів Ріан. — Але ті, хто був із ним у змові, — ні. Це справа рук Агати і її Школи. Вона зробить будь-що, аби послабити підтримку істинного короля, навіть зруйнує весілля й нападатиме на ваші королівства, тоді як ви перебуваєте тут. Ви знову хочете побачити, як нищать ваші королівства? Після того як я врятував їх?
Через таку нахабну брехню Софі ахнула. Це ж напади Джапета. Вона бачила, як він поїхав геть зі своїми посіпаками. Він нападав на Ліси, аби допомогти братові отримати трон, і тепер він нападав на Ліси, аби допомогти йому втримати владу. Тож ідеї, що її подруга може стояти за цим, — чисте божевілля...
— Агата? Напала на Гіллікін? На Лисячий Ліс? Два королівства Щасливців? — промовила королева Уті, наче читаючи думки Софі.
— А що? Агата спричинила безлад у моєму королівстві декілька днів тому, — заперечила королева-фея Гіллікіну. — Тож і підпал гнізд фей цієї ночі запросто може бути справою її рук.
— І я бачив двох хлопців у чорних масках у церкві, — додав Льодяний велетень із Крижаних рівнин. — Тих самих, що жбурляли бомби. Вони можуть бути учнями Школи.
— Принцеса Агата захищає королівства — вона не може зашкодити їм, — шикнула принцеса Алтазари. — Усі знають її казку!
— Версію Казкаря, — вигукнув король Лисячого лісу.
— Єдину версію! Істинну версію! — скрикнув герцог Гамелінський.
— Софі — найкраща подруга Агати, — утрутився султан Шазабаху. — Нам потрібно почути майбутню королеву Камелота!
— Почути! Почути! — почали вигукувати правителі за столами.
«Ось моя нагода», — подумала Софі, уже готова ввірватися й викрити Ріана — прокричати правду й урятувати себе та друзів...
Аж раптом король Лисячого лісу встав.
— На мій замок напали! А все, що вас турбує, — це почути Читачку, замість того аби довіритися королю, який урятував ваші королівства! — Він повернувся до Ріана. — Ви маєте зупинити ту терористку, раз і назавжди!
— Як зупинили Змія! — кинулася благати королева-фея.
— Мій яструб доповідає, що заколотники рухаються на схід, — сказав Льодяний велетень із Крижаних рівнин, птах умостився в нього на плечі. — Далі вони нападуть на Чотири Кути. А потім... хто знає?
У кімнаті стало тихо.
Більше ніхто не захищав Агату.