— Агато, — промовила Естер.
«Може, я маю піти сама, — міркувала Агата. — Поки ніхто мене не зупинив».
Вона може обернутися на голуба й полетіти, так що люди Ріана не помітять. Вона легко дістанеться Камелота... хоча це не вирішує проблеми того, що Ріан стежить за нею... Але ж у разі необхідності вона довіряла лише собі. І знала Камелот краще, ніж решта присутніх. І все одно зупиняти страту Тедроса самотужки — це безглуздя. Надто багато несподіванок може статися, а ставки вкрай високі...
— Агато, — гаркнула Естер.
Дівчина підняла очі й побачила, що Естер дивиться на неї. Решта теж.
Ні, не на неї.
Повз неї.
Агата опустила погляд і побачила, що Казкар завмер над казкою, малюнок був завершений. Перо не додало нічого нового до сцени, відтоді як домалювало повідомлення Левогрива.
Але щось відбувалося із самим пером...
Воно світилося.
Яскравим розпеченим золотом, таким самим, як палець Агати.
Нахилившись, Агата зрозуміла, що світиться не все перо, а карбування вздовж пера — напис, зроблений глибокими, плавними літерами, що безперервним мереживом ішов він кінчика до кінчика...
Вона не розуміла мови, але перо пульсувало світлом, поки Агата роздивлялася його, немов хотіло, аби вона зрозуміла. Потім дуже впевнено, ніби розуміючи, що привернув Агатину увагу, Казкар указав на книжку, і з його кінчика, немов кільце диму, з’явилося коло помаранчевого сяйва. Агата нахилилася нижче й побачила, як коло світла плаває малюнок, наче сонячний зайчик, блукає піратами, що нишпорили внизу... потім вежею Директора Школи й вікном... проминає скупчених першокурсників... і зупиняється на четвертокурсниках у кутку.
Ні... не на всіх, уторопала Агата, придивившись.
На одному з них.
І це була не вона.
Натомість перо обрало коричневого юнака з довгим, заплутаним волоссям, кошлатою монобровою й похмурою посмішкою.
Пляма світла вказувала на юнака, націлившись на перев’язану руку... на дещо в його перев’язаній руці...
Агата розвернулася.
— Раване, — різко промовила вона. — Дай мені цю книжку.
Раван витріщився на неї.
— Негайно! — прошипіла Агата.
Ошелешений Раван тицьнув Агаті книжку, немов розпечений камінь.
— Вона не моя! Це бібліотечна книжка! У ній єдиній були малюнки, замість слів! Мона змусила нас шукати підказки про Ріана, коли ми одужували...
— Не звинувачуй мене, дурню! — почала сваритися його зеленошкіра подружка. — Хто хапається за бібліотечні книжки, коли тікає від убивць? Не дивно, що ти був такий неповороткий!
— Я намагався позбутися її, але книжка кусалася! — захищався Раван.
Агата вже опускалася навколішки, освітлюючи книжку запаленим пальцем, над дівчиною нависали вчителі.
Історія Казкаря
Аугуст А. Сейдер.
Лише згадка імені колишнього вчителя історії заспокоїла серце Агати. Аугуст Сейдер ніколи не обманював її. Навіть після смерті. Якщо Казкар указав на книжку, значить на її сторінках є дещо потрібне їй. Те, що їй потрібно, аби перемогти в цій казці. Вона лише має знайти, що саме.
Агата розгорнула обкладинку й побачила, що, як і в усіх книжках професора Сейдера, у цій книжці немає слів. Натомість кожна сторінка була вкрита візерунком опуклих крапок усіх кольорів веселки, маленьких, наче голівки булавок. Будучи сліпим провидцем, професор Сейдер не міг написати історію. Але він міг її побачити й хотів, аби його читачі теж змогли.
— Чи є якась поважна причина, чому ми читаємо теорії божевільного, коли Школу нищать пірати? — прогарчав професор Менлі.
— Якби не Аугуст Сейдер, ми б не мали Школи, — різко відповіла професорка Анемона.
— Біліус має рацію, Анемоно, — м’яко озвалася принцеса Ума. — Хай як я любила Аугуста, його теорія про Казкаря не має доказів...
Агата не слухала їх, гортаючи сторінки. Але книжка була завтовшки з її кулак. Де їй починати читати, коли всі сторінки схожі одна на одну?
А потім, краєм ока вона помітила, що Казкар у повітрі сяє яскравіше.
Не роздумуючи, Агата перегорнула сторінку, поглядаючи на перо.
Казкар запульсував яскравіше.
Агата перегорнула ще сторінки.