Із попелу виросла постать людини, яка тримала нове перо.
Перо сяяло золотом.
— Цей король, Єдиний Істинний Король, більше не буде обмежений рівновагою. Він зможе використовувати Перо як меч долі. Кожне написане ним слово оживе. Із цією владою він зможе принести необмежені мир, процвітання й щастя всім Лісам. Чи зможе вбивати ворогів, підкоряти королівства й контролювати кожну душу в Лісах, як лялькар — своїх ляльок...
Тінь короля ставала дедалі більшою, і в цій тіні з’явилася нова сцена: три висушені карги стоять на площі на дерев’яних коробках і щось промовляють до перехожих.
— Моя теорія була всіма відкинута, схоже, ніхто не хотів навіть думати про те, що одна людина отримає таку владу. Відмова від моєї теорії означала зберігати каблучки й рівновагу між людиною і Пером недоторканною. І все ж існувало декілька палких прихильників цієї теорії, найвидатніші серед них — сестри Містраль із Камелота, яких король Артур перед своєю смертю зробив радницями. Серед інших прихильників були Евелін Сейдер, колишня Декан Школи Дівчат; Ребешем Гак, онук Капітана Гака; королева Юзуру з Лисячого лісу, яка вірила, що Єдиний Істинний Король — це вона. Але зрештою, солідарність Лісів переважала, їхні каблучки об’єднували їх у вірі в Перо...
Імла над книжкою почала розвіюватися.
— ...до цього часу.
Розділ став тьмянішати.
Сяйво Агатиного пальця теж.
Присутні перезиралися, Щасливці й Нещасливці намагалися второпати, що це вони щойно почули. Здавалося, що ціла Школа одночасно зітхнула.
— Там перехід до Школи! — вигукнув пірат унизу. — Дивись!
— Усі на перехід! — наказав Кей.
Ревисько піратів заглушило низький гуркіт грому.
— Вони знайшли нас, — пискнула Кіко, дивлячись на переляканих друзів і вчителів.
Агата схилилася над підвіконням, щоби визирнути, але Горт відтягнув її назад.
— Ось так татко й помер, — похмуро промовив він. — Зробив дурницю.
— Не розумію. Казкар знає, що ми в біді. Ось чому вказав на цю книжку, — мимрила Анаділь, потираючи перев’язану руку. — Але як оце все нам допоможе?
Агаті теж було цікаво.
— А я казав, що це все марення, — пирхнув професор Менлі. — Ніхто не знає, про що йдеться в тому написі. Жодної гадки не має. Лише купка припущень, підлаштовані під тих, хто їх робить.
Але Агата досі розглядала Казкаря, його карбування все ще світилися, поки він висів над тим самим малюнком...
— Дот, а що то за заклинання було, яке ти використала в переході? Те, що приблизило кришталеву кулю...
— Віддзеркалення? Це моє заклинання, — шмагнула Естер, повзучи до Агати й уже передчуваючи, що та попросить.
— Покажи напис, — сказала Агата.
Естер навела сяючий палець на Казкаря, і над підлогою одразу повисла двовимірна проекція, збільшивши загадковий напис.
Стоячи на колінах, учні й учителі скупчилися щільніше, удивляючись у збільшені символи... сотня крихітних квадратиків були приховані всередині них, немов зернятка... а всередині кожного квадратика знаходилися чорні й білі лебеді...
— Саме як сказала книжка, — указала Агата. — Значить не все в ній марення.
А потім дещо помітила.
Напис дещо відрізнявся від того вигляду, який він мав у книжці.
Деякі квадратики були порожніми.
Якщо точно, два.
Було двоє пустих контурів, де б мали бути лебеді, сяйво карбування в них потемніло, наче на місці зубів, яких бракувало.
Раптом почувся різкий звук і Агата рушила поглядом далі по напису.
Білий лебідь зник у полум’ї. Зіщулився, немов палаючий метал, — хрусь! Пш-ш-ш! Пух!