— А це навіщо? — пробурмотів Аджа, який стояв збоку від мене.
— Для наших голів, — нагадала Нікола з іншого боку, вона дивилася на повідомлення Левогрива в небі, що закінчувалося обіцянкою Ріана виставити наші голови на поталу всім Лісам.
Наступними з’явилися покоївки в білих сукнях і капелюшках, вони розгортали в напрямку ешафоту довгу, оздоблену золотом килимову доріжку, прикрашену левами.
Із ними була Ґвіневера, один із безжальних ковзунів Джапета заклеїв їй рота.
Тедрос налився кров’ю, коли побачив матір в одязі прислуги й огидного хробака Змія на її обличчі, але Ґвіневера подивилася просто на сина, її очі зблиснули. Її погляд роззброїв хлопця й мене теж. Леді Лессо так само дивилася на мене перед Показом Здібностей, коли Зло мало новий козир у рукаві.
Потім я дещо помітила в Ґвіневериному волоссі. Приховане за вухом, воно виокремлювалося на тлі сивого волосся... самотня фіолетова пелюстка незвичної форми.
Пелюстка лотоса.
«Дивно». Лотоси не росли в Камелоті. І поблизу теж. Вони квітли лише в Шервудському лісі...
Але зараз до нас наближався король під руку з принцесою.
Натовп правителів розвернувся, і всі побачили, як Ріан ступає золотим килимом із Екскалібуром при боці, він і Софі йшли до ешафоту.
Ріан бачив їхні обличчя, вони досі були приголомшені тим, що стратять більше людей, і спокійно дивився у відповідь. І саме тоді я второпала: ця страта відбувається не через Тедроса та його союзників. Тобто не зовсім через них. Вона потрібна, аби залякати всіх присутніх правителів; якщо Ріан може відтяти голови сину короля Артура й Декану Добра... він, безумовно, зможе відтяти й їхні голови. Налетів вітер, колишучи траву на пагорбі.
Нашими плечима ковзнули сонячні промені, світанок омив своїм світлом мідноволосого короля та його принцесу.
Софі стискала Ріана, немов милицю, рухалася стримано й покірно. Вона була одягнута в білу сукню з оборками, навіть більш строгу, ніж у покоївок, волосся стягнула в тугий «балетний» пучок, а обличчя мала чисте й скромне, хоча, коли вона піднімалася на ешафот під руку з Ріаном, я придивилася й зрозуміла, що Софі навмисно нафарбувалася, аби мати такий вигляд.
Зайнявши своє місце біля Ріана в передній частині ешафоту, вона кинула на мене погляд, але її очі були порожніми, немов тут була присутня лише її оболонка, а душа витала деінде.
Мене сповнило відчуття дежавю...
Не щодо Софі, а щодо Ґвіневери. Того дня, коли я зустріла її та її новонародженого сина, коли Аугуст малював портрет Тедроса. Леді Гремлейн уся зосередилася на Артурові, її очі були такі натхнені, а очі Ґвіневери були мертвими й порожніми. Наче вона лише грала роль Артурової дружини.
Тепер Софі мала такий самий вигляд, чіпляючись за юнака, який ось-ось мав стратити її друзів і колегу. Вона роззиралася галявиною, немов шукала очима когось. І не могла знайти. Ріан відчув її неуважність. Поведінка Софі одразу змінилася, вона закохано посміхнулася й попестила його руку.
Я придивилася до неї... потім знову до пелюстки у волоссі Ґвіневери.
Безсумнівно.
Вони щось замишляли.
Тедрос знову придивився до мене, розуміючи, що я щось розвідала...
І знову з’явилося це відчуття, що він є ключем до щасливого закінчення. Як дзеркало для Агати чи гарбуз, який я використала, аби відправити Попелюшку на бал. Мені потрібен був саме Тедрос.
«Але для чого? Що я маю робити? Яка користь буде із шостого відчуття, якщо ми залишимося без голів?» Я стримала крик, груди розривало...
Звертаючись до присутніх, Ріан стиснув Софі сильніше.
— Певний час після зустрічі з Королівською Радою я не міг знайти мою принцесу. — Він кинув на неї погляд, вона не піднімала очей від сумних, пласких і вкрай підозрілих черевичків. — А потім побачив її, вона тихо сиділа біля вікна. Софі сказала, що їй потрібен час, аби подумати. Що вона має ті ж самі сумніви, що й усі ви під час зустрічі. Чи Школа ворог? Чи маєте ви знищити каблучки? Чи має Тедрос померти? Але вона відповіла «так», дивлячись вам у вічі. Я витягнув Екскалібур із каменя, а Тедрос — ні. Це принесло мені корону. Бо Тедрос більше не наказував мечу, який демонстрував у Школі як доказ того, що він єдиний претендент на престол.
Тедрос шмагнув Софі очима. Він похмуро глипнув на неї так само, як колись у Школі. Тоді, коли вона намагалася вбити його.
— Але моя принцеса сказала ще дещо, — продовжив Ріан, Екскалібур виблискував біля його стегна. — Вона сказала, що Тедрос був її другом. Колись вона навіть кохала його. Але він був жалюгідним королем. Він був гниллю в серці Камелота. Артур чітко висловився: той, хто витягне меч, — король. Для Софі битися за Тедроса, навіть після того як я витягнув меч, — це опиратися волі Артура. Битися проти істини. А без істини наш світ нічого не вартий.