Вона думала про це — про те, як його любить. У неї й раніше траплялися сильні захоплення, а якось у Массачусетсі навіть здалося, що вона закохалася всерйоз, але з цим хлопцем просто навіть питань не було. Іноді він її турбував — його зацікавлення машинами видавалося ледь не нав’язливою ідеєю, — та навіть тимчасовий неспокій відігравав важливу роль у її почуттях, таких насичених, сильніших, ніж вона будь-коли переживала. Але потайки вона визнавала, що частково тут теж мало значення себелюбство — за лічені тижні він завдяки їй почав на очах змінюватися… вона створювала йому закінчений образ.
Вони зрізали кут між машинами, прямуючи до тридцятиденної секції парковки. У небі понад їхніми головами на посадку заходив реактивний літак компанії «USAir»; грім його двигунів розкочувався величезними пласкими хвилями звуку. Арні щось сказав, але літак заглушив його голос після перших кількох слів — щось про вечерю Дня подяки, — і вона обернулася, щоб подивитися йому в обличчя, про себе підсміюючись із того, що його рот мовчки ворушиться.
І тут, зовсім раптово, його рот ворушитися перестав. Сам Арні зупинився. Його очі розширилися… і немовби полізли з орбіт. Його губи стали викривлятися, а рука, у якій лежала долоня Лі, зненацька безжально стисла її в лещатах, до болю зминаючи пальці.
— Арні…
Гуркіт реактивного літака вже потроху вщухав, але Арні наче й не почув її. Його рука стислася ще міцніше. Рот він уже стулив, і тепер він кривився в страшній гримасі подиву й жаху. «У нього серцевий напад… інсульт… щось таке», — подумала Лі.
— Арні, що таке? — закричала вона. — Арні… аааййй, боляче!
На одну нестерпну мить тиск на руку, яку він лише секунду тому тримав так бережно й з любов’ю, посилився настільки, що здавалося, от-от потріскаються й зламаються кісточки пальців. Рум’янець зійшов з його щік, шкіра стала свинцево-сірою, мов плита надгробку.
Він промовив одне слово: «Крістіна!» — і раптом її відпустив. А сам побіг: ударився ногою об бампер «кадилака», рвучко розвернувся, зашпортавшись і ледь не впавши, утримав рівновагу й знову рвонув уперед бігом.
І тут нарешті до неї дійшло, що це якось пов’язано з машиною — машина, машина, вічно ця бісова машина, — і в душі піднявся гіркий гнів, усеохопний і безнадійний водночас. Уперше за весь час вона засумнівалася в тому, чи буде в неї змога його любити; чи дозволить їй Арні.
Але гнів ущух одразу ж, як вона подивилась уважніше… і побачила.
Арні добіг до того, що лишилося від його машини, з розпачливо витягнутими руками, і спинився так різко, що цей жест був схожий на перелякане стримування; класична кіношна поза жертви, яку збиває машина, за секунду до смертельного зіткнення.
Так він постояв ще якусь секунду, неначе хотів зупинити машину — чи цілий світ. А потім опустив руки. Його кадик двічі смикнувся догори-вниз, неначе він силкувався проковтнути щось — стогін, крик — а потім його горло зімкнулося щільно, кожен м’яз випнувся, навіть кров’яні судини виступали досконалим рельєфом. То було горло людини, яка намагається підняти піаніно.
Лі повільно підійшла до нього. Рука в неї досі пульсувала болем, і завтра вона набрякне та стане ні до чого не придатною, але на ту мить вона геть про неї забула. Її серце потягнулося до нього й наче знайшло; вона відчула його біль і розділила його, чи принаймні їй так здалося. І лише згодом вона усвідомила, як сильно відмежувався від неї того дня Арні — як багато страждань свідомо вирішив переживати на самоті й скільки ненависті приховував.
— Арні, хто це зробив? — спитала вона. Її голос тремтів від скорботи і співчуття до нього. Так, вона не любила тієї машини, але коли побачила її в такому знищеному стані, це змусило її до кінця збагнути, якою глибокою була прив’язаність Арні, і вона вже більше не могла її ненавидіти… принаймні так їй думалося.
Арні не відповів. Він стояв і дивився на Крістіну спаленілими очима, з трохи похиленою головою.
Лобове скло було розтрощене наскрізь у двох місцях, жмені уламків безпечного скла розсипалися порізаними чохлами сидінь, як фальшиві діаманти. Половина переднього бампера була віддерта й лежала на асфальті, біля клубка чорних дротів, що розкинулися, мов мацаки восьминога. Три з чотирьох бічних вікон також були розбиті. У бортах корпуса на рівні пояса кривими зазубленими лініями тяглися пробиті дірки. Вигляд це мало такий, неначе скористалися гострим важким інструментом — можливо, ломиком монтажної лопатки для шин. Пасажирські дверцята звисали набік, і Лі побачила, що все скло панелі керування побите. Скрізь валялися жмути й шматки ватяної набивки. Стрілка спідометра лежала на килимку під сидінням водія.