— Арнольде, — мовив він, — де ти був уночі?
— Що?.. — розкрив рота Арні, та потім повільно стулив. — Як це де — тут. Тут, тату. Ти знаєш.
— Усю ніч?
— Звісно. Я ліг спати о десятій. Убитий був. А що?
— Бо мені сьогодні телефонували з поліції, — сказав Майкл. — Щодо того хлопця, якого переїхали машиною вночі на Дж-Ф-К-драйв.
— Канючі Велч, — Арні подивився на батька очима, що, попри свій спокій, були глибоко запалими й обведеними чорними колами. І якщо сина шокувала зовнішність батька, то батька також приголомшив вигляд сина — очні западини на обличчі Арні в непевному світлі вечора нагадали Майклові порожні провалля черепа.
— Так, його прізвище Велч.
— Підозрюю, що вони ще звертатимуться. Мама не знає… що він міг бути серед тих, хто трощив Крістіну?
— Від мене — ні.
— Я їй теж не казав. І я був би радий, якби вона й не дізналася про це, — сказав Арні.
— Рано чи пізно вона може дізнатися. І майже напевно дізнається. Вона надзвичайно розумна жінка, якщо ти цього не помітив. Але довідається вона не від мене.
Арні кивнув і невесело всміхнувся.
— «Де ти був уночі?» Тату, мене зворушує твоя довіра.
Майкл почервонів, але очей не опустив.
— Може, якби останні кілька місяців ти постійно дивився на себе збоку, — сказав він, — ти б зрозумів, чому я питаю.
— І як це, чорт забирай, розуміти?
— Ти прекрасно знаєш. Це вже навіть можна не обговорювати. Ми просто топчемося по колу, знову і знову. Усе твоє життя дрижить і розсипається на клапті, а ти стоїш і питаєш мене, про що я говорю.
Арні засміявся. Жорстко, презирливо. Майкл наче аж трохи скулився під цим сміхом.
— Мама спитала, чи я не на наркоті. Може, ти теж хочеш цим поцікавитися. — Арні зробив жест, наче збирався підкотити рукава куртки спортивного костюма. — Хочеш перевірити, чи нема слідів від голки?
— Мені нема потреби питати, чи ти на наркотиках, — сказав Майкл. — Досить і того, що я знаю про один твій наркотик. Це та чортова машина.
Арні розвернувся, наміряючись іти, але Майкл потягнув його за руку до себе.
— Прибери свою руку з мого ліктя.
Майкл опустив руку.
— Я хотів тебе попередити, — сказав він. — Ти не міг убити людину так само, як не міг пройтися поверхнею ставка Саймондсів. Але поліція допитуватиме тебе, Арні, а люди можуть виглядати здивовано, коли до них раптом нагряне поліція. А для поліції подив може виглядати як провина.
— І все це через те, що якийсь алкаш переїхав гівняра Велча?
— Усе було не так, — сказав Майкл. — Це мені вдалося з’ясувати в Джанкінса, який дзвонив мені по телефону. Той, хто вбив малого Велча, переїхав його, потім здав назад, проїхався по ньому, знову здав назад, і…
— Годі, — мовив Арні. Він раптом хворобливо зблід і перелякався, і Майкла навідало те саме відчуття, що й Денніса в День подяки: що в цьому змученому нещасті ближче до поверхні показався справжній Арні. Можливо, до нього навіть можна було достукатися.
— Це було… щось неймовірно брутальне, — мовив Майкл. — Так каже Джанкінс. Розумієш, на нещасний випадок це зовсім не схоже. Це схоже на вбивство.
— Убивство, — приголомшено повторив Арні. — Ні, я б нізащо…
— Що? — різко спитав Майкл. І знову схопив Арні за куртку. — Що ти сказав?
Арні поглянув на батька. Його обличчя знову перетворилося на маску.
— Я б нізащо не подумав, що так може бути, — закінчив він. — Ось що я збирався сказати.
— Я просто хотів, щоб ти знав, — сказав Майкл. — Вони шукатимуть людину, яка має мотив, хай навіть і слабкий. Вони знають, що сталося з твоєю машиною, а малий Велч міг бути причетним, або ти думав, що він причетний. Джанкінс може заїхати на розмову з тобою.
— Мені нема чого приховувати.
— Ні, звісно, ні, — промовив Майкл. — Ти спізнишся на автобус.
— Ага. Треба йти. — Але Арні затримався ще на мить. Він дивився на батька.
Несподівано для самого себе Майкл згадав дев’ятий день народження Арні. Вони з сином поїхали в маленький зоопарк на Філлі-Плейнз, пообідали в ресторанчику й завершили день партією в міні-гольф на полі, розташованому на задвірках Бейсін-драйв. Той заклад згорів у 1975-му. Реджина тоді не змогла поїхати з ними, бо саме злягла з бронхітом. Вони вдвох дуже гарно провели час. Для Майкла то був найкращий день народження сина, бо він більше за всі інші символізував його солодке й одноманітне американське дитинство. Вони пішли в зоопарк і повернулися, і нічого особливого не сталося, крім того, що вони чудово провели час — Майкл і його син, який був і досі залишався таким дорогим його серцю.