— У Макконнелла, — швидко відповів Арні. — У Бургу.
— Квитанцію зберегли?
— Викинув.
— Але вас мають пам’ятати. Таке велике замовлення.
— Можливо, — сказав Арні, — але я б, Руді, на це не розраховував. Вони найбільші спеціалісти з автоскла на захід від Нью-Йорка й на схід від Чикаго. А це багацько землі. У них великий бізнес, і чималу його частку становлять старі машини.
— Та все одно в них лишається документація.
— Я платив готівкою.
— Але ваше ім’я буде на накладній.
— Ні, — сказав Арні й усміхнувся зимною усмішкою. — «Гараж-автомайстерня Дарнелла». Завдяки цьому я дістав десять відсотків знижки.
— У вас усе схоплено, чи не так?
— Лейтенанте Джанкінс…
— Про скло ви теж брешете, хоча хай мені грець, якщо я знаю причину.
— Про Христа на Голгофі ви б теж сказали, що Він брехав, — сердито відрізав Арні. — Відколи це злочин купувати нове скло, коли хтось тобі вікна поб’є? Чи розплачуватися готівкою? Чи отримувати знижку?
— Це не злочин, — відповів Джанкінс.
— Тоді дайте мені спокій.
— А найголовніше — я думаю, ви брешете, ніби не знаєте, що сталося з малим Велчем. Ви щось знаєте. І я хочу про це знати.
— Я не знаю нічого, — відрубав Арні.
— А як щодо…
— Мені більше немає чого вам сказати. Вибачайте.
— Гаразд, — мовив Джанкінс, так швидко здаючись, що Арні миттю запідозрив недобре. Він щось пошукав у спортивному піджаку, який носив під плащем, і витяг звідти гаманець. Арні побачив, що Джанкінс носить зброю в наплічній кобурі, і запідозрив, що детектив хотів нею посвітити перед ним. З гаманця той видобув візитівку й простягнув її Арні. — Зі мною можна зв’язатися за будь-яким із цих номерів. Якщо захочете про щось поговорити. Про що завгодно.
Арні поклав картку в нагрудну кишеню.
Джанкінс востаннє прогулянковим кроком пройшовся довкола Крістіни.
— Достобіса файна реставрація, — повторив він. І впритул подивився на Арні. — Чому ви не написали заяву?
Арні зітхнув — тихо, протягло і тремтливо.
— Бо я думав, що це вже кінець, — сказав він. — Я думав, вони відчепляться.
— Ага, — кивнув Джанкінс. — Я теж подумав, що причина в цьому. Добраніч, синку.
— Добраніч.
Джанкінс рушив на вихід, розвернувся, підійшов знову.
— Подумай про це, — сказав він. — Ти справді на чорта схожий, розумієш, про що я кажу? У тебе чудова дівчинка. Вона хвилюється за тебе, і їй погано на душі через те, що сталося з твоєю машиною. І тато за тебе переживає. Я це навіть по телефону зрозумів. Подумай і зателефонуй мені, синку. Тобі спатиметься краще.
Арні відчув поза губами якесь тремтіння, щось маленьке й слізне, щось болюче. Карі очі Джанкінса були добрими. Він розтулив рота — лише Богу відомо, що могло зірватися з його губ, — і тут його в спину вдарив страхітливий больовий розряд, змушуючи раптом випростатись. Це також справило ефект ляпаса під час істерики. Арні знову стало спокійніше, у голові проясніло.
— Добраніч, — повторив він. — Добраніч, Руді.
Ще секунду Джанкінс стурбовано дивився на нього, а потім пішов.
Арні всього трясло. Дріж почався в руках, піднявся вгору до ліктів, а потім зненацька виявилося, що він скрізь. Він наосліп ухопився за ручку дверцят, знайшов її нарешті й прослизнув у Крістіну, у втішні запахи машини та свіжої оббивки сидінь. Арні повернув ключ системи кондиціонування, спалахнули лампочки на панелі, і він навпомацки пошукав ручку радіоприймача.
А тимчасом його погляд упав на шкіряний язичок із витавруваними на ньому літерами Р. Д. Л., що гойдався на ключі, і спогад про той сон наринув на нього з раптовою несамовитою силою: гнилий труп, що сидів на тому місці, де тієї миті був він; порожні очниці, що витріщалися у вітрове скло; кістки пальців, що стискали кермо; порожній вишкір зубів черепа, поки Крістіна налетіла на Канючі Велча, а радіо, налаштоване на хвилю WDIL, грало «Останній поцілунок» Дж. Френка Вілсона і «Кавалерів».
Раптом йому стало погано — почало нудити. Нудота затріпотіла хворобливо у шлунку й глибоко в горлі. Арні виборсався з машини й стрімголов побіг у туалет, а кроки гупанням віддавали у вуха. Він ледве-ледве встиг. Усе струменем вирвалося вгору; він блював знову і знову, аж поки вже не лишилося нічого, крім кислої слини. Перед очима танцювали вогники. У вухах дзвеніло, а м’язи живота втомлено пекли болем.