Знову м’яко гупнуло ззаду, і знову «камаро» занесло вбік — тільки тепер на швидкості близько ста десяти миль на годину. «Пацан, це безнадійно», — приречено подумав Бадді. Він зняв руки з керма й схопився за ремінь безпеки. Уперше у своєму житті він застібнув його на поясі.
Водночас Боббі Стентон на задньому сидінні закричав у пронизливому екстазі страху:
— Блін, ворота! О Господи Бадді це вороооо…
«Камаро» вже був на крутому схилі останнього пагорба. Дальній його бік спадисто спускався до того місця, де дорога розгалужувалася на дві — в’їзд і виїзд з національного парку. А між цими двома шляхами стояла на бетонному острівці маленька вартівня — улітку там, усередині, на складаному стільчику, сиділа жіночка й брала один бакс із кожної машини, яка заїжджала в парк.
Тепер вартівню заливало жаске примарне світло, бо до неї мчали дві машини, і «камаро» постійно хилило на лівий борт, бо занос посилювався.
— Іди нахуй, Пиздопикий! — прокричав Бадді. — І коняку, на якій ти їдеш, прихопи! — Він різко викрутив кермо на сто вісімдесят градусів, за допомогою «ручки смерті», усередині якої плавав в алкоголі червоний кубик.
Боббі закричав знову. Річі Трелоні затулив обличчя долонями, і його останньою думкою на цьому світі був постійний повтор: «Берегтися від битого скла берегтися від битого скла берегтися від битого скла…»
Передній і задній край «камаро» помінялися місцями, і тепер передні фари машини-переслідувачки палахкотіли просто на них, і Бадді закричав, тому що то була машина Пиздопикого, жодних сумнівів, ту решітку годі було не впізнати, довжелезну, щонайменше з милю, от тільки за кермом ніхто не сидів. Машина була абсолютно порожня.
За дві останні секунди, що залишалися до зіткнення, Крістінині фари шугнули вбік, тепер лівий від Бадді. «Фурія» влетіла у в’їзні ворота так акуратно й точно, наче куля вилітає зі ствола гвинтівки. Вона пробила дерев’яний бар’єр, і він полетів, перевертаючись у повітрі, в чорноту ночі, спалахуючи жовтими рефлекторами.
«Камаро» Бадді Реппертона врізався задом в бетонний острівець, на якому стояла вартівня. Восьмидюймовий бетонний бортик стесав усе пригвинчене до днища, залишивши покорчені рештки вихлопних труб і глушника лежати на снігу, неначе якусь химерну скульптуру. Задній край «камаро» зібгало гармонікою, а потім розплющило. А разом з ним розплющило й Боббі Стентона. Крізь пелену, що затуманювала розум, до Бадді проникло усвідомлення того, що його в спину щось ударило, неначе хтось вихлюпнув відро теплої води. То була кров Боббі.
«Камаро» перевертався в повітрі, понівечений снаряд під шквалом трісок і потрощених дощок; одна його фара досі світила, мов око маніяка. Він зробив два повні перевороти, гупнув на землю в супроводі дзеленчання битого скла й перекинувся. Тепловий екран розірвався, і двигун ковзнув назад, під кутом розчавивши Річі Трелоні нижче пояса. Коли «камаро» зупинився на землі, розірваний бензобак кашлянув вогнем.
Бадді Реппертон був живий. Він дістав порізи в кількох місцях від уламків скла, що розліталися навсібіч — одне вухо відтяло з хірургічною точністю, і в лівому боці голови лишилася червона діра, — та ще нога була поламана, але він був живий. Його врятував ремінь безпеки. Він натиснув на застібку, і вона розстібнулася. Потріскування вогню шелестіло так гучно, наче хтось поряд зминав папір. Він відчував, як його обпікає жаром.
Бадді спробував відчинити дверцята, але їх заклинило.
Хрипко відсапуючись, він кинувся в порожнечу, де раніше було вітрове скло…
…а там вже чекала Крістіна.
Вона стояла за сорок ярдів, обличчям до нього в кінці довгого навскісного гальмівного шляху. Розкотистий гуркіт її двигуна викликав у пам’яті повільне важке дихання якоїсь гігантської тварини.
Бадді облизнув губи. Щось у лівому боку смикало й кололо з кожним вдихом. Там щось теж зламане. Ребра.
Двигун Крістіни розганявся і притихав; розганявся і притихав. До Бадді, наче в якомусь нічному жахітті божевільного, долинали слабкі звуки музики — Елвіс Преслі співав «Тюремний рок».
Помаранчево-рожеві цятки світла на снігу. Розкотистий свист вогню. Зараз рвоне. Зараз…
І рвонуло. Бензобак «камаро» розірвався з глухим бухканням. Бадді відчув, як його в спину штовхає груба рука, і вилетів у повітря та приземлився в сніг, вдарившись пораненим боком. Його куртка була охоплена полум’ям. Крехчучи, він перевертався в снігу, щоб загасити на собі вогонь. Потім спробував звестися на коліна. «Камаро» позаду нього палахкотів у темряві поховальним багаттям.