Бадді переможно заверещав і скинув догори середній палець.
— Хуй тобі! Хуй тобі! Хуй! — З його губ летіли бризки слини, змішаної з кров’ю. З кожним судомним вдихом біль угризався дедалі глибше в його лівий бік, паралізуючий, німотний.
І знову Крістіна з риком врізалася в замет.
Після цього шмат замету, розгойданий від першої атаки, сповз додолу, поховавши під снігом оскалену й поморщену морду Крістіни, і Бадді ледь не з’їхав разом з ним. Урятувався він лише тому, що стрімко подався спиною назад, ковзаючись задом і підтягуючись руками, які мов скривавлені абордажні гаки вчепилися в сніг. Ноги пік нестерпний біль, і він перекинувся на бік, хапаючи ротом повітря, немов викинута на берег риба.
Крістіна не забарилася.
— Забирайся звідси! — закричав Бадді. — Забирайся звідси, ти, йобнута ЛЯРВА!
Вона знову вгатилася в замет, і цього разу додолу посипалося стільки снігу, що накрило весь її капот аж до лобового скла. Увімкнулися двірники, стали описувати дуги вперед-назад, збиваючи підталий сніг.
Вона знову здала назад, і Бадді зрозумів: ще один удар — і він разом зі сніговим каскадом упаде прямісінько на Крістінин капот. Він відкинувся на спину й перекотився на дальній бік замету, скрикуючи від болю з кожним ударом поламаних ребер об сніг. Зупинився він на пухкому снігу, лежав і дивився в чорне небо на холодні зорі. Його зуби безпорадно цокотіли. Усе тіло билося від дрижаків.
Крістіна зволікала, однак він чув тихе бурмотіння її двигуна. Не їхала, вичікувала.
Він поглянув на сніговий замет, громаддя якого вимальовувалося на тлі неба. Поза ним уже трохи вщухало несамовите світіння вогню, яким був охоплений «камаро». Скільки часу минуло від аварії? Він не знав. Чи побачить хтось пожежу і чи прийде його рятувати? Це йому також було невідомо.
До свідомості Бадді одночасно дійшло дві речі: що в нього з рота тече кров — так швидко, що стало страшно, — і що йому дуже зимно. Якщо ніхто не прийде на поміч, він замерзне на смерть.
І знову його охопив страх. Понад силу він змусив себе сісти. І саме намагався вирішити, поповзти йому знову вгору й глянути на машину (так було гірше, не мати можливості її бачити), коли позирнув на замет. Дихання застрягло в горлі й зупинилося.
Там стояв якийсь чоловік.
От тільки не зовсім чоловік; мертвяк. Зогнилий мертвяк у зелених штанях. Він був без сорочки, але навколо почорнілого торса обвивався спинний корсет, весь у плямах зеленої цвілі. Крізь шкіру, напнуту на обличчя, проблискувала біла кістка.
— Кирдик тобі, гівняр, — пошепки прохарчала ця з’ява у світлі зірок.
Рештки самоконтролю покинули Бадді, і він заверещав — істерично, вибалушуючи очі. Довге волосся гротескним шоломом здійнялося довкола голови, його скривавленого, вимащеного сажею обличчя, бо кожна волосина стала сторч. Кров виливалася з рота струмочками й просочувала комір його парки; він спробував поповзти назад, знову впинаючись у сніг руками й ковзаючись сідницями, коли потвора рушила на нього. У неї не було очей. Її очі зникли, їх пожерли бозна-які звивисті гади, що копошилися в очницях. І сморід він чув теж, о Господи, він чув сморід, і тхнуло гнилими томатами, — так тхнула смерть.
Труп Роланда Д. Лебея простягнув до Бадді Реппертона розкладені руки й вишкірився.
Бадді закричав. Бадді завив. І раптом закляк, склавши губи літерою «О» повного й остаточного кінця, випнувши їх так, наче хотів поцілувати страховисько, що спотикливо брело до нього. Його руки вхопилися за лівий бік парки, дряпали її, чіплялись за неї понад серцем, бо його врешті простромив гострий уламок ребра. Він повалився на спину, ногами прооравши борозни в снігу, і фінальний видих вирвався назовні з ослаблого рота довгим білим струменем… неначе автомобільного вихлопу.
Почвара, яку він побачив угорі замету, блимнула й щезла. Слідів після неї не лишилося.
На дальньому боці двигун Крістіни переможно заревів під супровід вихлопів, і луна розійшлася нахмуреними й укритими снігом узвишшями Сквонтик-Гіллз, а потім повернулася.
На далекому краю озера Сквонтик, за якихось непевних десять миль, молодий чоловік, що вибрався покататися на лижах по перетятій місцевості у світлі зірок, почув цей звук і раптом спинився, стискаючи в руках лижні палиці й насторожено скинувши голову.