Грудень. До них приходить рознюхувати детектив із поліції штату. Джанкінс. Одного дня він приходить рознюхувати й розмовляє з Каннінґемом; а потім приходить рознюхувати того дня, коли Каннінґема нема в гаражі, і хоче взнати, чому малий бреше про те, якої шкоди завдали його «плімуту» Реппертон і його гівняна команда (до якої входив і покійний та ніким не оплакуваний Пітер «Канючі» Велч). «Чому ви розмовляєте зі мною? — запитує в нього Дарнелл, свистячи й кашляючи в хмарі сигарного диму. — З ним говоріть, це його сраний “плімут”, не мій. Я тут просто гаражем керую, щоб роботяги могли ремонтувати свої машини й добувати хліб для своїх рідних».
Джанкінс терпляче слухає цю балаканину. Він знає, що Вілл Дарнелл займається не тільки своїм гаражем-автомайстернею та звалищем старих авто, що в нього дохріна інших занять, але Дарнелл знає, що він знає, тож усе окей.
Джанкінс підкурює сигарету й каже:
«Я розмовляю з вами, бо з хлопцем я вже говорив, він не признається. Мені здавалося, що він от-от щось скаже; було відчуття, ніби він чогось до позеленіння боїться. Та потім він закрився й ні чорта мені не сказав».
«Якщо думаєте, що то Арні переїхав Велча, так і скажіть», — каже Джанкінс.
«Не думаю, — відповідає Джанкінс. — Його батьки кажуть, що він удома спав, та й не схоже на те, що вони брешуть, аби його прикрити. Але Велч був серед тих, хто знищував його машину, ми в цьому переконані, і я впевнений, що він бреше про важкість пошкоджень, та я не знаю чому, і це мене бісить».
«Шкода», — відказує Дарнелл без крихти співчуття.
«Містере Дарнелл, то наскільки важкими були пошкодження? — запитує Джанкінс. — Розкажіть мені ви».
І Дарнелл бреше, вперше й востаннє за час розмови з Джанкінсом: «Та я особливо й не помітив».
Але насправді він помітив, ще й як, і розуміє, чому Арні про це бреше, намагається применшити, і цей коп теж би зрозумів, якби не було так очевидно, що він не бачить у себе під носом. Каннінґем бреше тому, що пошкодження були страхітливими, пошкодження були набагато гіршими, ніж цей штатський нишпорка може собі уявити; ті відморозки не просто потрощили той 58-й «плімут», вони його прикінчили. Каннінґем бреше тому, що ніхто не бачив, щоб він особливо щось робив увесь той тиждень після того, як евакуатор притягнув Крістіну назад у двадцятий бокс, але машина тепер була практично як новенька — навіть краща, ніж раніше.
Каннінґем збрехав копу тому, що це було неймовірно.
— Неймовірно, — сказав Вілл уголос і допив каву. Подивився на телефон, простягнув до нього руку, але потім прибрав. Йому треба було зробити дзвінок, але, можливо, краще було спершу додумати свою думку — розкласти все по поличках.
Сам він був єдиним (крім Каннінґема), хто міг оцінити неймовірність усього, що відбувалося: повну й цілковиту регенерацію машини. Джиммі був слабкий на голову, а інші чоловіки приходили та йшли, то була не постійна клієнтура. І все ж дехто відзначав, що Каннінґем попрацював просто фантастично; багато з тих хлопців, які ремонтували свої залізяки на колесах протягом того листопадового тижня, вимовили слово «неймовірно», і в декількох був при цьому стривожений вигляд. Джонні Помбертон, який купував і продавав уживані вантажівки, намагався привести в робочий стан стару чортопхайку, яку він купив того тижня. Джонні знав машини й вантажівки краще за будь-кого в Лібертівіллі, а може, навіть і в усій Пенсильванії. Він чесно й прямцем сказав Віллові, що він у це не вірить. «Це якесь вуду», — сказав Джонні Помбертон і розсміявся, без гумору, невесело. Вілл просто сидів, вдаючи чемну зацікавленість, і за секунду-дві старий похитав головою й пішов собі.
Сидячи у своєму кабінеті й споглядаючи гараж, що поринув у моторошну мовчанку на ці кілька тижнів затишшя перед Різдвом, Вілл подумав (і вже не вперше), що більшість людей вірять усьому, що відбувається просто перед їхніми очима. У дуже реальному розумінні не існувало нічого надприродного, нічого аномального; що траплялося, те траплялося, та й край.
Джиммі Сайкс: Якась магія.
Джанкінс: Він бреше, але хай мені грець, якщо я знаю причину.
Вілл відчинив шухляду письмового стола, втискаючи пузо, і знайшов свій нотатник за 1978 рік. Прогортавши його, відшукав запис своїм карлючним почерком: «Каннінґем. Шаховий турнір. Філлі Шератон 11–13 груд.».