Він нахилився, щоб їх витягти… і раптом у ніздрі вдарив важкий дух, той запах, про який йому казала Лі, запах, існування якого він заперечував.
Тепер він був — неначе з’явився, коли він полишив машину: густий, гнилий, м’ясний сморід, від якого засльозилися очі й стислося горло. Він вихопив ключі й подивився на Крістіну з відчуттям, що наближалося до жаху.
Арні, був запах. Жахливий, гнилий сморід. Ти розумієш, про що я говорю.
Ні. Ані найменшої гадки не маю. Тобі ввижається.
Проте якщо ввижалося їй, то ввижалося і йому.
Арні круто розвернувся й припустив через дорогу до Джино так, неначе за ним гнався сам диявол.
Уже всередині він замовив піцу, якої насправді не хотів, обміняв кілька четвертаків на десятицентовики й зачинився в телефонній будці біля музичного автомата. Той саме бухкав якоюсь сучасною пісенькою, якої Арні дотепер не чув.
Спершу він зателефонував додому. Відповів батько, дивним безбарвним тоном — Арні ще ніколи не чув у нього такого голосу, і його тривога тільки посилилася. Батько говорив як містер Слоусон. Пообіддя й вечір того четверга поволі забарвлювалися в багрянисті відтінки нічного жахіття. За скляними стінами будки сновидно пропливали чиїсь обличчя, схожі на надувні кульки без ниток, яким хтось домалював нашвидкуруч обличчя — Господь потрудився «Магічним маркером».
«Гівнярі, — подумав він без жодного видимого зв’язку. — Гівнярі всі вони».
— Привіт, тату, — непевно промовив він. — Слухай, я тут… трохи втратив лік часу, вибач.
— Та нічого, — відказав Майкл. Його голос нагадував дзижчання, і Арні відчув, що неспокій потроху переростає в переляк. — Де ти, в гаражі?
— Ні… е-е, у Джино. Піцерія Джино. Тату, ти як? У тебе дивний голос.
— Я в порядку, — мовив Майкл. — Щойно викинув твою вечерю в смітник, твоя мати знову плаче нагорі, а ти піцу їси. Я в порядку. То як, Арні, насолоджуєшся поїздкою на машині?
Арні напружив горло, але звідти не вирвалося ні звуку.
— Тату, — зрештою вичавив із себе він. — По-моєму, це не дуже справедливо.
— По-моєму, мене більше не цікавить, що по-твоєму справедливо, а що по-твоєму несправедливо, — сказав Майкл. — Спочатку твою поведінку ще так-сяк можна було виправдати. Але за останній місяць чи десь так ти перетворився на людину, якої я зовсім не розумію, і відбувається щось таке, що я ще менше розумію. Твоя мати теж цього не розуміє, але відчуває, і їй це завдає величезного болю. Я знаю, що частково вона сама накликала на себе цей біль, але я сумніваюся, що від цього легше.
— Тату, я просто не помітив, як проминув час! — закричав Арні. — Перестань робити з мухи слона!
— Ти безцільно катався на машині?
— Так, але…
— Я помітив, що це зазвичай стається саме тоді, — сказав Майкл. — Ти ночувати прийдеш?
— Так, рано, — сказав Арні й облизнув губи. — Я просто хочу заскочити в гараж, треба взяти деяку інформацію, про яку мене просив Вілл, поки я був у Філадельфії.
— Це мене теж не надто цікавить, даруй, — озвався Майкл. Голос у нього досі був увічливий, від нього віяло холодом і відстороненістю.
— А, — дуже тихо мовив Арні. Йому стало дуже страшно, він ледве не тремтів.
— Арні?
— Що? — майже прошепотів Арні.
— Що все-таки відбувається?
— Я не розумію, про що ти.
— Я тебе прошу. Той детектив приходив до мене в офіс. До Реджини теж навідувався. Дуже її засмутив. Думаю, він ненавмисне, але…
— І що йому цього разу? — розлючено спитав Арні. — Цьому уйобку, що він знов хоче? Та я…
— Ти що?
— Нічого, — він проковтнув, здавалося, кавалок пилу. — Що йому було треба цього разу?
— Реппертон, — відповів батько. — Реппертон і ті двоє інших хлопців. А ти думав, що? Геополітична ситуація в Бразилії?
— Реппертон потрапив в аварію, — сказав Арні. — Заради Бога, чому він приходив розпитувати вас із мамою про аварію?
— Не знаю, — Майкл Каннінґем помовчав. — А ти знаєш?
— Звідки? — прокричав Арні. — Я був у Філадельфії, як я міг щось про це знати? Я грав у шахи, а не в… не в… не в щось інше, — насилу закінчив він.
— Ще раз питаю. Арні, щось відбувається?
Він згадав той запах: густий гнилий сморід. Лі задихалася, вгороджуючи пальці собі в горло, синіючи. Він намагався постукати її по спині, бо так робили, коли хтось вдавиться, прийом Гаймліха ще не було винайдено, і крім того, так усе мало закінчитися, тільки не в його машині… на узбіччі… в його обіймах…