— Мені байдуже, відправите ви мене в Олбені чи ні, але за лягавих не хвилюйтеся. Він єдиний коп, якого я бачив, до того ж божевільний. Його не цікавить нічого, крім двох випадків наїзду.
Вілл усе-таки зустрівся з ним поглядом: очі Арні сірі й відсторонені, Віллові — збляклі безбарвні, з тьмяно-жовтими рогівками; то були очі старезного кота, який випустив кишки тисячі мишей.
— Його цікавиш ти, — сказав він. — Краще відправлю Джиммі.
— Вам подобається, як водить Джиммі, правда ж?
Вілл дивився на Арні кілька секунд, та й зітхнув.
— Добре, — сказав він. — Для мене сьогодні є робота чи як?
— У сорок дев’ятому стоїть «б’юїк» сімдесят сьомого. Навантаж стартер. Перевір соленоїд. Якщо в порядку, його теж навантаж.
Арні кивнув і вийшов. Задумливий погляд Вілла провів його спину, що віддалялася, і повернувся до Крістіни. Йому не варто посилати його в Олбені в ці вихідні, він знав це. Малий так само знав, але вперто гнув свою лінію. Сказав, що поїде, і, їй-богу, збирався їхати. І якщо станеться щось, малий дасть бій. Вілл був у цьому впевнений. Були часи, коли він такого б не сказав, але ті часи залишилися позаду.
Він усе чув по інтеркому.
Джанкінс мав рацію.
Малий став жорсткішим.
Вілл знову дивився на 58-й малого. Арні поведе «крайслер» Вілла в Нью-Йорк. Поки його не буде, Вілл спостерігатиме за Крістіною. Він спостерігатиме за Крістіною і побачить, що станеться.
40 / Біда з Арні
Наступного дня по обіді Рудольф Джанкінс і Рік Мерсер із відділу розслідувань поліції штату Пенсильванія сиділи в понурому кабінетику з облущеними стінами й пили каву. За вікном з неба сіялася депресивна суміш снігу та сльоти.
— Я переконаний, що це має бути в цей вікенд, — сказав Джанкінс. — Той «крайслер» за останні вісім місяців катався через кожні чотири чи п’ять тижнів.
— Ти просто зрозумій: обшук у Дарнелла і той ґедзь, який тебе кусає стосовно того малого, — дві різні речі.
— Для мене це одне, — відповів Джанкінс. — Хлопець щось знає. Якщо його як слід налякати, я можу дізнатися, що саме.
— Думаєш, у нього був спільник? Який на його машині вбивав тих хлопців, поки той був на шаховому турнірі?
Джанкінс похитав головою.
— Ні, трясця. У малого тільки один хороший друг, та й той у лікарні лежить. Я не знаю, що я думаю, крім того, що машина була до цього причетна… і він був причетний теж.
Джанкінс поставив паперовий стаканчик на стіл і вказав пальцем на чоловіка, що сидів навпроти.
— Коли ми прикриємо той гадючник, я хочу, щоб шестеро експертів прочесали її від краю до краю, зсередини назовні. Я хочу, щоб її підняли на підйомник, щоб пошукали на предмет вм’ятин, перефарбування… і слідів крові. Ось що я, Ріку, справді хочу. Лише одну краплину крові.
— Тобі не дуже подобається той хлопець, правда? — спитав Рік.
Джанкінс тихо і спантеличено розсміявся.
— Ти знаєш, спочатку наче й сподобався. Я відчув до нього симпатію й пожалів. Подумав, може, він прикриває когось іншого, у кого є на нього компромат. Але цього разу він мені здався ну дуже неприємним. — Детектив замислився.
— І машина та не сподобалась. Те, як він торкався її щоразу, коли я думав, що підловив його. Це було моторошнувато.
— Головне, аби ти пам’ятав, що обшукувати я буду Дарнелла, — сказав Рік. — Нікому в Гаррісбурзі нема ні найменшого діла до твого малого.
— Я запам’ятаю, — кивнув Джанкінс. Він знову підняв свою каву й похмуро зиркнув на Ріка. — Бо він засіб для досягнення мети. Я знайду того, хто повбивав тих дітлахів, навіть якщо це буде останнє, що я зроблю.
— Цього тижня можуть ще не дати «добро», — зауважив Рік.
Але дали.
У суботу вранці, 16 грудня, двоє копів у цивільному з відділу кримінальних правопорушень поліції штату Пенсильванія сиділи в кабіні чотирирічного пікапа «датсан» і спостерігали, як чорний «крайслер» Вілла Дарнелла викочує з великих дверей на вулицю. З неба падала мжичка; для сльоти було не досить холодно. То був один із тих заволочених туманом днів, коли годі розібрати, де закінчуються низько навислі хмари й починається справжній туман. «Крайслер» за правилами увімкнув габаритні вогні. Арні Каннінґем був обережним водієм.