Майкл, звичайно, просто погодився з її рішенням; більшого вона й не очікувала, а меншого б не потерпіла.
Для Реджини Каннінґем три дні після одержання звістки про те, що Арні потрапив «у біду», стали вправою на тренування чистого холодного самоконтролю, непростою гонитвою на виживання. Її виживання, виживання сім’ї, виживання Арні — сам він, може, і не вірив у це, але Реджина зрозуміла, що їй просто нема коли цим перейматися. Майклів біль ніколи не входив у її розрахунки; у неї ніколи й найменшої думки не було про те, що вони могли б утішити одне одного. Після того, як Майкл спустився вниз і переказав їй звістку, вона спокійно наділа чохол на швейну машинку. А відтак пішла до телефону та взялася до праці. До сліз, які згодом проллє, розмовляючи з сестрою, була ще тисяча років. Вона прошмигнула повз Майкла так, неначе той був предметом умеблювання, а він непевно потягнувся за нею хвостом, так, як робив це всі роки їхнього шлюбу.
Вона зателефонувала Тому Спрейґу, їхньому адвокатові, який, зачувши, що проблема в них кримінального характеру, похапцем відправив її до свого колеги, Джима Ворберґа. Набравши номер Ворберґа, вона почула автовідповідач, це не був домашній телефон. Реджина секунду-дві посиділа біля апарата, злегка барабанячи пальцями по губах, потім знову подзвонила Спрейґу. Той не хотів давати домашній номер Ворберґа, та зрештою здався. Коли вона його відпустила, голос в адвоката був як у причмеленого, ледь не контуженого. Реджина в ударі часто викликала в людей таку реакцію.
Вона зателефонувала Ворберґу, який відповів, що категорично відмовляється від цієї справи. Реджина знову опустила ківш бульдозера. Скінчилося все тим, що він не просто взявся вести справу, але й погодився негайно вирушити в Олбені, де утримували Арні, і подивитися, що можна зробити. Спершу Ворберґ кволо протестував (голосом людини, яку накачали «новокаїном», а потім переїхали трактором): мовляв, він знає в Олбені надійну людину, яка може провести розвідку. Але Реджина була невблаганна. Ворберґ полетів приватним літаком і відзвітував через чотири години.
Арні, сказав він, утримують за відкритим обвинуваченням. Наступного дня його чекає екстрадиція в Пенсильванію. Пенсильванія і Нью-Йорк координували обшук разом з трьома федеральними агенціями: Федеральною службою контролю над обігом наркотиків, Службою з внутрішнього оподаткування та Бюро контролю над алкоголем, тютюном і вогнепальною зброєю. Головною мішенню був не Арні (дрібний пішак), а Вілл Дарнелл — Дарнелл і ті, з ким він вів бізнес. Оці люди, повідомив Ворберґ, та їхні зв’язки з організованою злочинністю і неорганізованою контрабандою наркотиків на новому півдні, усі були великими рибами.
— Утримувати людину за відкритим обвинуваченням протизаконно, — одразу ж рубонула Реджина, черпаючи знання зі свого запасу переглянутих детективних телесеріалів.
Ворберґ, і без того не надто щасливий від того, де опинився, тоді як планував провести тихий вечір удома з книжкою, відповів різко:
— Я б навколішки дякував Богу, якщо вони роблять саме це. Його спіймали з багажником контрабандних цигарок, і якщо я на них тиснутиму, вони з величезною радістю висунуть йому обвинувачення, місіс Каннінґем. Раджу вам із чоловіком їхати сюди, в Олбені. Якнайшвидше.
— Але ж ви сказали, що завтра його передадуть…
— О так, про все вже домовлено. І якщо ми хочемо з цими людьми гратися в крутеликів, то можна лише порадіти, що гра відбуватиметься на нашому домашньому полі. Тут проблема не в екстрадиції.
— А в чому?
— Ці люди хочуть погратися в ефект доміно. Хочуть, щоб ваш син здав Вілла Дарнелла. Арнольд не хоче говорити. Ви повинні приїхати сюди й переконати його, що розповісти все — у його ж інтересах.