— Ходімо у вітальню, телик подивимося. Ти не проти?
— Зовсім ні.
Я підібрав милиці, сперся на них пахвами (останнім часом було таке відчуття, що там уже мозолі наросли) і взяв три бляшанки пива, які ще залишалися на столі.
— Я по них вернуся, — сказав Арні. — Ходімо. Поки ти знов собі все не переламав.
Він усміхнувся мені, і тієї миті то був не хтось інший, а мій друг Арні Каннінґем, і через це в мене серце кров’ю обливалося, коли я на нього дивився.
По телевізору показували якийсь кінчений новорічний вогник. Там саме співали Донні й Марі Осмонди, і обоє шкірили свої гігантські зуби в приязних, але чомусь акулячих усмішках. Телевізор продовжував працювати на тлі, а ми розмовляли. Я розповів Арні про сеанси фізіотерапії, мої вправи з гирями, а після другого пива зізнався у своєму страхові, що ніколи більше не ходитиму. Мене не турбувало, що в коледжі я не зможу грати в американський футбол, але неможливість ходити дуже лякала. Поки тривала моя розповідь, Арні спокійно й співчутливо кивав.
Я можу зупинитися просто зараз і сказати вам, що химернішого вечора, ніж той, у мене ще в житті не було. Попереду чекали значно гірші події, але нічого аж такого дивного, такого… такого недоладного. Це було так, наче я дивився в кінотеатрі фільм, у якому картинка була майже сфокусована, але не до кінця. Часом здавалося, що поряд Арні, а часом — що зовсім не він. У нього з’явилися звички, яких я за ним раніше не помічав, — нервово крутити ключі від машини на прямокутному шкіряному брелоку, тріщати кісточками пальців, часом прикушувати подушечку великого пальця верхніми передніми зубами. Був той коментар про закидання в сраку волоцюжці, коли він викинув бляшанку з-під пива. І попри те, що він висмоктав уже п’ять бляшанок, коли я ще тільки другу подужав, просто заливав їх собі в горлянку одну за одною, ознак сп’яніння в нього я не спостерігав.
А ще були звички, які в моїй уяві завжди асоціювалися з Арні, але вони практично повністю зникли: швидко, нервово посмикувати себе за мочку вуха, коли говорив; раптове витягування довгих ніг і схрещування гомілок; звичка виражати веселощі, склавши губи бантиком і видихаючи крізь них зі свистом повітря замість одразу розсміятися. Двічі-тричі він відреагував саме так. Але значно частіше, розвеселившись, сигналізував про це низкою пронизливих смішків, які в мене асоціювалися з Лебеєм.
Вогник закінчився об одинадцятій, і Арні крутив ручку пошуку каналів, поки не натрапив на танцювальну вечірку в якомусь нью-йоркському готелі. Її часто переривали прямим репортажем із Таймс-Сквер, де вже зібрався великий натовп. То був не Ґай Ломбардо, але досить близько.
— Ти справді не збираєшся в коледж? — спитав я.
— Цього року ні. Ми з Крістіною після випускного поїдемо в Каліфорнію. На той золотий берег.
— А батьки знають?
Ця думка його вразила.
— Ні, чорт забирай! І ти їм не кажи! Мені воно треба, як хрін гумовий!
— А що ти там робитимеш, у Каліфорнії?
Він знизав плечима.
— Пошукаю роботу, машини ремонтуватиму. Я це вмію так само добре, як і все інше. — І він приголомшив мене, додавши недбалим тоном: — Сподіваюся вмовити Лі, щоб поїхала зі мною.
Пиво пішло не в те горло, і я закашлявся, обливаючи штани. Арні двічі гупнув мене кулаком по спині.
— Ти як?
— Норма, — вичавив із себе я. — Не туди пішло. Арні… чувак, якщо ти думаєш, що вона поїде з тобою, то ти живеш в уявному світі. Вона пише заяви на вступ у різні коледжі. Цілу теку вже назбирала. Вона дуже серйозно налаштована.
Його очі миттєво звузилися, і з завмиранням серця я зрозумів, що зрадливе пиво підбило мене вибовкати більше, ніж я збирався.
— А звідки ти так багато знаєш про мою дівчину?
Зовсім раптово у мене виникло відчуття, що я ступив на довжелезне поле, по саму зав’язку нафаршироване мінами.
— Арні, вона тільки про це й торочить. Щойно почне, її вже не спинити, рот не закривається.
— Чарівно. Деннісе, ти ж не відбиваєш її в мене? — Пильно, звуженими від підозри очима, він дивився на мене. — Ти на таке не здатен. Чи здатен?
— Ні, — чистосердечно збрехав я. — Ображаєш.
— Тоді чому ти в курсі всього, що вона робить?
— Іноді я її бачу. Говоримо про тебе.
— Вона про мене говорила?
— Ага, трішки, — недбало відповів я. — Сказала, що у вас виникла сварка через Крістіну.
То був правильний хід. Арні розслабився.