— Картки ті, часом, не латиною заповнені? — підозріло поцікавився Олег. Помічник скулився, мов проштрикнута голкою повітряна кулька, весь його ентузіазм зник, але субординація змусила відгукнутися.
— Тільки не треба цього дешевого сарказму... Українською вони заповнені, ясно? Латиною зараз хіба рецепти виписують.
— Вибач. — Сокіл і сам відчув, що зайшов надто далеко. — День не дуже, настрій теж... Я зірвався. То, на твій погляд, що випливає з факту відсутності відповідних записів?
— Що обидві жінки перервали вагітність десь у приватній клініці. Чи в приватного лікаря, таке теж буває.
— І ніяких записів по тому не лишилося? — Олег замислився. — Кепсько. Тоді, з усього, що ти розповів, напрошується висновок — вбивця зазнався зі своїми майбутніми жертвами саме там, у клініці. Навряд чи він вишукував би жертв по різних закладах. Він міг бути лікарем, що робить аборти з меркантильних міркувань — це ж, напевно, дорого?
— Та не те щоб дуже, — відгукнувся Боря, — але таки копієчку коштує.
— Так, уявляємо далі. Він займається цим через гроші, та водночас відчуває, що грішить. І вину, як це часто трапляється з нами, людьми, перекладає на чужі плечі. Згодом усе, що він накоїв, починає душити його. Світ здається йому брудним, сповненим скверни, і він...
— ...починає його чистити. Можливо.
Сокіл усміхнувся, зачувши в голосі помічника сумніви.
— Що, непереконливо?
— По честі кажучи, не знаю. Власне, ні, це може бути лікар. Цілком. Або санітарка чи медсестра. Або й пацієнтка.
— Ще раз?..
— Ну, жінка, така сама, як і наші жертви... — Борис затнувся, не будучи певен, що його думки прийняли вірний напрямок, та все ж вирішив продовжувати: — Що, як убивця з тими кобітами в клініці зустрілася? Навіть в одній палаті лежала — чом би й ні? Такі самі проблеми мала, однак вирішила йти до кінця. Зберегла дитину, а після довгих і тяжких випробувань зненавиділа тих, хто пішов легким шляхом.
— А якщо вона дитину зберегла, що тоді робила в тій клініці? — хитро запитав Олег. — Щось не збігається.
— Та чому... після деяких аналізів вагітна має трохи побути під наглядом лікарів — ну не коридорами ж їй шастати, — заперечив Боря. — Врешті-решт, це тільки припущення. Я не наполягаю. Errare humanum est.1
— Так, шкода лише, що в суді цей доказ не проходить. — Олег знову завів двигун. — Гаразд, їдьмо далі. Копнемо трішки глибше.
— А куди ми, до речі?
— Хочу ще раз заїхати до сестри Мирослави Стецюк. Спробуємо дізнатися, чи відомо їй щось про ту гіпотетичну приватну клініку.
Десь о четвертій пані Димар з податкової нарешті здалася. Відклавши вбік останній звіт, вона втомлено потерла скроні і процідила, дивлячись на Ніну з погано прихованим роздратуванням:
— Усе так добре не буває.
1 Людині властиво помилятися (лат.).
Ніна пропустила сентенцію повз вуха. Пояснювати цій аскетичній миші елементарні речі про тривалу відсутність діяльності як такої, а отже, й бази для помилок, зовсім не хотілося. Сама все бачить, тому й казиться. Ну й нехай.
— Акт я вже в податковій напишу, — продовжила інспекторка. — Ви не проти?
— Ні, якщо там буде зазначено, що порушень чинного законодавства перевірка не виявила, — дзвінко сказала Ніна. Пані Ірина неначе лимона вкусила.
— Самі знаєте, що так і буде, — прошипіла вона крізь зціплені зуби і підвелася. — Дуже вже багато вас, мудрих, розвелося. Ну та ніц, не я остання сюди приходжу. Акт заберете післязавтра, і за ним мусить з’явитись ваш шеф.
— Так, і вам на все добре! — гукнула Ніна, коли пані Димар, буркочучи щось про гидотний чай, нарешті остаточно зникла в дверях. Щойно це сталося, Рада поквапилась піднести Ніні філіжанку кави. В очах секретарки виразно блищав захват.
— Слухай, ти ж молодчина! Хоч я майже нічого в тій бухгалтерії не розумію, але судячи з її обличчя, ти цю воблу просто припечатала! Якби вона прийшла, коли тут хазяйнував Боря, ми б із ним, напевно, вже давно сиділи б. Уся агенція в моєму лиці дякує тобі!
— Пусте, — відмахнулася Ніна. — Та, Радочко, все ж маю до тебе прохання. Оскільки я сьогодні показала себе з найкращого боку, то, гадаю, маю право втекти з роботи на пару годин раніше. У мене є справи в місті.
— Тю, та звичайно! Могла б і не питати — у нас же не якась там довбана корпорація. Бухгалтеру сидіти цілий день у детективній агенції, такій як наша, немає ніякого сенсу. Тим більше коли боса немає на місці. — Рада підморгнула.
— У мене інша причина. Треба декого провідати.