Раптом задзвонив телефон. Подія була настільки унікальною й визначною, що Рада покинула перетворювати нігті на закривавлені пазурі та вхопила слухавку, а Сокіл вирішив затриматися у дверях ще на секунду.
— Охоронно-пошукова агенція «Деррік», слухаю вас, — пафосно виголосила у трубку Рада, але в наступну мить скривилася від огиди.
— Це майор, — повідомила вона, притиснувши слухавку до плеча. — Хоче вас.
— Пасків?! Мене? Якого дідька йому ще від мене треба?
— Не маю честі знати. Будете говорити з цим блаженним?
— Так. — Сокіл перетнув офіс і зняв трубку з апарата на своєму столі.
— Чого тобі, Пасків? Тільки не кажи, що прозрів і тепер тебе сумління мучить.
— Даремно смієшся, — сказав майор. По голосу не відчувалося, що він телефонує, аби блиснути новими скабрезностями. Тон був на диво серйозним. — Дещо сталося. Визнаю, я був неправий, а ти таки мав рацію.
— Стосовно чого?
— Стосовно Окозбирача.
— Та невже? Яка несподіванка!
— Припини іржати. Справа серйозна. Сазоненку я нічого не повідомляв. У мене є вигідна для нас пропозиція — у виграші будемо обоє.
— Може, нарешті, припиниш ці шаради? — не витримав Сокіл. — Кажи прямо!
— Не телефонна розмова, — тоном професійного шпигуна відказав Пасків. — Зможеш підскочити до мене в Сихів?
— Додому? Ти не на роботі?
— У мене сьогодні заслужений відгул. Я ж учора відзначився, забув?
— Слухай, я дуже зайнятий. Якщо це якась чергова ідіотія...
— Ні. Вважай, що твої пошуки завершено.
— Що?!
— Чекаю, — Пасків дав відбій.
Сокіл поклав слухавку в повній розгубленості й присів на краєчок столу.
— Чого від тебе хотів цей упиряка? — запиталася Ніна.
— Здається, нашого майора вночі відвідала добра фея і він перевиховався, — пробурмотів Сокіл і коротко переповів зміст розмови.
— Думаєш, Пасків теж перевірив версію з абортами?
— Можливо. А може, в нього є ще якась інформація. Видно, старий пройдисвіт печінками відчув, що їх власна версія з лайна зліплена, а коли спливе правда, то за ведення справи через дупу по голівці його точно не погладять. Гадаю, він хоче підставити слідчого, щоби самому вийти з історії героєм. Цілком в його дусі.
— І що ви збираєтесь робити? — спитала Рада.
— З’їжджу до нього. Побачимо, що він зможе мені запропонувати.
— Аби тільки він не підставив ще й тебе, — слушно зауважила Ніна.
— Буду напоготові, — пообіцяв Сокіл. — Та якщо він дійсно знає, де шукати Окозбирача, доведеться нам поспівпрацювати. А він цілком може це знати, бо допитував Ольгу на місці злочину. Що ж, краще прозріти пізно, ніж ніколи.
— Якщо він це знає, чому ж сам її не затримає?
— Оце я й збираюся з’ясувати.
— Пістолета візьміть, шефе, — порадила Рада тоном дбайливої дружини. — А то всяке буває...
Олег проти волі всміхнувся.
— Дякую за пораду, Радочко, але вона зайва — зброя завжди при мені. Все, я поїхав. Будуть ще новини — дзвоніть.
— Будемо, — в один голос пообіцяли Рада з Ніною.
Сокіл вийшов геть.
У Сихів він доїхав хвилин за тридцять. Пасків зустрів його у дверях не в сакраментальних спортивних штанях та майці, а повністю вдягнутим. Більше того, навіть до квартири увійти не дав.
— Дорогою розповім, — кинув він замість привітання, замкнув двері й швидко попрямував униз по сходах. Олег лише встиг вимовити:
— Дорогою куди?
Питання лишилося без відповіді. Чортихнувшись, Сокіл рушив слідом і наздогнав майора вже на вулиці, де той критичним оком оглядав його машину.
— Досі їздиш на цьому дводверному драндулеті, Сокіл? Гайки по дорозі не губиш? Купив би собі щось путнє нарешті та не ганьбився.
— Ця краля ще нас обох переживе, — парирував Олег. — А твій газенваген де?
— Загнав на ремонт. Після учорашньої погоні треба підмарафетити. Відчиняй вже, поїхали.
— Куди? Можеш, нарешті, нормально пояснити?
— Заводь, зараз все розкажу.
Вони сіли в машину, Сокіл завів двигун і вирулив з двору на трасу. Пасків наказав:
— Значить так, виїжджай на Городоцьку, їдемо в бік Перемишля. Там за кілька кілометрів від межі Львова буде поворот до села Бартатів, завернеш і доїдеш до дачного кооперативу «Сокіл-3». Оце і є наша кінцева зупинка.
— Ти знущаєшся, чи що? — Сокіл ледь не вдарив по гальмах.
— Та я не брешу! Він дійсно так називається!
— І що далі? Що там, у тих дачах?
— Окозбирач.
Олег покосився на майора, намагаючись вловити, жартує він чи говорить серйозно. Неймовірно, але було схоже, що Пасків казав правду.
— Справді? Він воскрес на другий день? Навіть Христа переплюнув. Круто.