Але щось підказувало жінці: цього разу буде зовсім інакше.
Понеділок, 21 січня 2019 року. 19:20
– Так, це наша машина, – підтвердила жінка, як для себе визначив Скляр, років п’ятдесяти. – Її повернули сьогодні вранці.
– У справному стані? – нашорошився Тарас. За день він шалено втомився, живіт бурчав від голоду.
– Так, ми перевіряємо кожну автівку після повернення. Трішки брудна зовні, проте все добре.
– Повертав цей чоловік? – Єгор указав на знімок, зроблений з відео.
Жінка уважно глянула на фото.
– Так, це був саме він.
Коротке коричневе волосся. Гарно зачесане. Звісно, фарбоване. Пані Жовтенко поправила окуляри. Вона з цікавістю роздивлялася перш за все Єгора. Коп відразу помітив це. Він звик до того, що його зовнішність завжди привертає увагу. Точніше, змирився з даною обставиною: коли ти слідчий і тебе легко запам’ятати – це не надто добре. Але ж що поробиш?
– Нам потрібна вся інформація, яка у вас є, про цю людину. Щось незвичне помітили в ньому? Можливо, нервував. Може, руки якісь брудні були чи ще щось, що кинулося в очі.
Пані Жовтенко замислилася, за мить похитала головою:
– Ні, нічого такого не помітила. Він узагалі ніяк не вирізнявся серед інших клієнтів.
«Інтересна пані», – якось мимохідь подумалося Скляру. Салонного манікюру жінка не мала. З іншого боку, нігті доглянуті. Та й сама по собі дуже акуратна. «Не здивувався б, якби дізнався, що в минулому вона вчителька», – зненацька спало на думку. Строгий, проте добрий позір. «Ну геть як у моєї вчительки української мови».
Жінка застукотіла по клавіатурі. За мить сказала:
– Ми можемо надати вам копії документів, мають бути.
– Саме те, що нам потрібно, – змучено відповів Єгор. У нього, як і в Тараса, зажевріла надія: десь же злочинець мав зробити помилку. Можливо, документи виявляться справжніми?
Поки Жовтенко шукала потрібну інформацію, Скляр роздивився: офіс доволі скромний, однак облаштований зі смаком. На стінах помітив дві репродукції Моне – «Під тополями» та «Водяні лілії». «Нічого собі!» – здивувався. Роздивився ще, запитав:
– У вас є камери спостереження?
– На жаль, немає, – розвела руками Жовтенко, відірвавшись від пошуків. – Проте, – вона лукаво усміхнулася, показуючи ряд жовтих, хоч і рівних, зубів, – у нас є дещо краще.
Скляр та Нагай завмерли, передбачаючи, що ця жінка і справді має на увазі те, про що каже.
– Ось інформація про чоловіка, який брав в оренду авто, – повернула до них плоский монітор. – Такий собі Віктор Зінчук. І ось… – Вона підвелася, узяла із шафи величезну папку, дістала звідти якісь папери у файлах. – Ось копії документів, які він нам надав.
Єгор із колегою вдоволено перезирнулися. Так, це той чоловік, що на камерах відеоспостереження.
«Ну, уже щось», – подумалося Єгору.
– Ви не могли б нам їх відксерити?
– Звісно, – Жовтенко підійшла до ксероксу. За мить машина зашуміла, у повітрі відчувся неприємний запах фарби. Жінка спостерігала за поліцейськими, подумки уявляючи, як каже їм головне. Те, що їм і справді допоможе. Очевидно, вони вирішили, що під словами «дещо краще» вона мала на увазі документи невідомого. Але ж…
– У кожній нашій машині є прихований GPS-навігатор, який записує весь маршрут водія.
Єгор із Тарасом від несподіванки аж уклякли.
– Із міркувань збереження нашого майна ми не повідомляємо про це орендарів, – випередила вона запитання слідчих.
Жінка простягнула неймовірно зраділим поліцейським копії документів.
Понеділок, 21 січня 2019 року. 19:55
– Його найняли, – зробив висновок Єгор. Перед цим усі якийсь час їхали мовчки.
Сівши в машину, Нагай відразу наказав Власті перевірити дані про водія. А вже за кілька хвилин дізналися: Віктор Зінчук ще два місяці тому заявив, що загубив документи. Тож чоловік, знімок якого вони мали, скористався викраденим паспортом і документами. Отже, поліція повернулася в ту точку, із якої фактично починала: жодних даних на цю людину, тільки фото. З іншого боку, у своєму арсеналі тепер мали справжній скарб – історію поїздок підозрюваного.
– Чому ти думаєш, що його найняли? – запитав Нагай.
Єгор стенув плечима:
– Ну не вірю я, що це хтось із вулиці. До вбивства готувалися. Це хтось зі своїх.