Сергій теж уважно роздивився.
– Усі знають, що ми знайомі. Типу ми перший раз тут стоїмо і куримо? – його справді починало трусити.
– І все ж нам не варто зараз ризикувати.
Чоловік роздивився її новий одяг, що визирав із-під шубки: спідниця до колін, трішки видно красиві стрункі ноги в колготках кольору засмаги, далі високі чоботи на підборах. Невисокого зросту, худенька і неймовірно тендітна. Він, мабуть, ніколи не перестане її хотіти. Усе що завгодно для неї зробить.
– Гарне вбрання, – промовив.
Віталіна холодно посміхнулася:
– Ти коли-небудь думаєш про щось, окрім сексу?
– Коли ти поряд – ніколи, – усміхнувся у відповідь. В очах його промайнуло бажання поцілувати, проте стримався. Натомість укотре затягнувся цигаркою.
– Він небезпечний, ти це розумієш? І ти проколовся. – Віталіна провела поглядом чоловіка, що пройшов за кілька метрів від них, – колегу. Ні, все-таки не варто, аби їх із Сергієм бачили зараз разом. – Навіщо ти сказав, що в тебе є дівчина? – пильно глянула на свого коханця.
– А що мені ще було робити? – роздратувався Сергій. – Як я міг йому пояснити, звідки в мене ліки?
– Та сказав би, друг якийсь приніс чи сам сходив.
– Сам сходив? У важкому стані?
– А що?
– Тоді б він запідозрив, що я міг із таким же успіхом поїхати до Мáрко і вбити його, – Ковальчук перейшов майже на шепіт. Озирнувся знову. Хоч Віта стояла обличчям до подвір’я і стежила за перехожими, та все ж і він час від часу поглядав довкола.
– Гадаєш, він і без цього так би не подумав? – жінка теж перейшла на шепіт. – Він усіх підозрює, я тобі скажу, дорогенький, – Віта підступила так близько, що він навіть відчув її гаряче дихання на своєму обличчі. – Це характерно для всіх слідчих. Підозрювати навіть кота, який просто бігає біля місця злочину. Тим паче – поблизу місця вбивства! А ти взяв і видав мене!
– Коли я тебе видавав? – обурився Ковальчук.
– Ти думаєш легко було сьогодні змінювати голос, аби він мене не впізнав? Думала, після його дзвінка найпізніше через десять хвилин за мною машина приїде поліцейська!
– Ну не впізнав же він тебе! А через тиждень, коли ти буцімто маєш повернутися, хто знає, як усе повернеться. Може, і не буде потреби вам спілкуватися.
Віталіна дратувалася: ну як цей чоловік може поєднувати в собі такі дві протилежні риси? Надзвичайний розум і вміння все продумувати до найдрібніших деталей – і разом із тим тупість, яка завжди так несподівано проявляється? У тих-таки деталях.
– Ну невже ти вважаєш, що за тиждень щось вирішиться?
– За тиждень має щось вирішитися! – тепер уже Ковальчук був настільки близько, що жінці довелося ступити крок назад. Спиною вона відчула холодну тверду стіну міського суду. Обличчям пройшлося гаряче дихання. Ковальчук видихнув і відступив, зрозумівши, як близько підійшов.
– Що ти маєш на увазі? – здивувалася Віталіна.
Тілом пробігли дрижаки, коли вона подивилася на бліде рішуче обличчя коханця.
Вівторок, 22 січня 2019 року. 13:35
– То ти кажеш, батько сварився з Артемом?
Ілона Вітторіно щойно відправила чергового клієнта – балакучу жінку років сорока. Пацієнтка просиділа в неї мало не півгодини після того, як їй, нарешті, поставили восьму, останню пломбу. Курс лікування для неї закінчився. Стоматолог зітхнула з полегшенням: терпіти не могла надто говірких людей.
Новина про те, що останнім часом стосунки Мáрко та його кращого приятеля зіпсувалися, дуже дивувала. Про непорозуміння між цими кращими друзяками вона вже чула від слідчого. А тепер і Крістіна про це заговорила. Новина бентежила, адже чоловіки дружили, ще відколи Мáрко приїхав до Рівного.
– Так, я сама це чула, – Крістіна втомлено потерла чоло і позіхнула. Дитина просиділа з Ілоною на роботі від самого ранку, не бажаючи йти до дитсадка. Після того, що сталося, чомусь хотіла проводити час тільки з Ілоною. Вона могла б залишитися вдома зі зведеним братиком та його нянею, проте категорично відмовилася.
– Голодна? – Ілона присіла поряд і обійняла дівчинку.
Крістіна заперечно похитала головою. Вона б залюбки з’їла шоколаду чи піци, однак не ту їжу, яку б їй стала пропонувати Ілона. Мачуха ніколи не дозволяла харчуватися аби як. Батько дозволяв усе, що вона хотіла, але не Ілона.
Крістіні важко було зрозуміти, що відбувається. Усе змінилося, і щось їй підказувало: так, як раніше, уже ніколи не буде. Дитина глянула Ілоні в обличчя. Та втомлено і якось сумно посміхалася, пестячи дитячу голівку. Відчуття були настільки приємними, що очі самі по собі почали заплющуватися.