– Ні-ні, сонько, спати ще рано!
Ілона усміхнулася ширше, поцілувала дівчинку в щічку й обняла маленьке тільце міцніше. Потім встала й почала прибиратися. Юлю, свою медсестру, вона відпустила ще відразу після закінчення процедури. Далі стійко витримала балакучу клієнтку (щоправда, урешті-решт, не втрималася і послалася на те, що на неї чекають). Вона і справді домовилася з братом про зустріч, але той мав заїхати до неї додому аж о восьмій. Ілона глянула на годинник на телефоні: за двадцять друга.
– Тобі ще довго? – поцікавилася малá, спостерігаючи як Ілона розкладає все по місцях.
Ілона пообіцяла, що вони сходять на «Астерікс і таємне зілля». Мультик уже давно йшов у кінотеатрі, і не сьогодні-завтра показ могли припинити. Крістіні страшенно хотілося встигнути. Заради цього мачуха навіть скасувала візит двох клієнтів: коли стається біда, чомусь найбільше хочеться проводити час із рідними. «Шкода, що саме тоді найбільше думаєш про близьких, – подумалося. – Чому це не робиш, коли є можливість просто побути разом, провести щасливо дозвілля? Та з Мáрко все не так, як у людей».
– Хвилин десять – і йдемо, – жінка підбадьорливо підморгнула Крістіні. – Можеш трішечки погратися на планшеті.
Сонливість немов рукою зняло. Дівчинка радісно схопила ґаджет, не вірячи своєму щастю: гратися на телефоні чи планшеті дозволялося їй украй рідко. Зовсім інакше було в батька. Він завжди дозволяв робити їй усе, що заманеться. Уже за мить дитина повністю занурилася в гру.
Ілона ж замислилася: чому могли посваритися Мáрко та Артем? Артем ніколи їй не подобався. А Мáрко, у свою чергу, не слухав її, коли вона намагалася «розкрити» на нього очі. Жінка завжди відчувала, що Бойко потоваришував із її чоловіком лише заради його зв’язків. У Рівному саме зв’язки, напевно, вирішують усе. Хоча чому тільки в Рівному? У всій Україні. Неодноразово Бойко користувався знайомствами Мáрко, що тільки підтверджувало її підозри.
Що ж усе-таки не поділили Мáрко з Артемом?
Вівторок, 22 січня 2019 року. 13:30
– Сопли мне вытри!
– А ще чого тобі? – Валентин зачинив дверцята в машині, сівши поряд із затриманою.
– Вытри мне сопли, я сказала! – п’яна рипнулася до патрульного, проте все, на що спромоглася, – це штовхнути його плечем.
Власта огледіла перехрестя. Зовсім недалеко звідси будинок Вітторіно. Як і вчора, сновигали машини – рух тут завжди напружений. Патрульна зітхнула: так, справа про вбивство не її компетенція.
– Шановна, заспокойтеся, будь ласка, – не втрималася Власта від зауваження, сідаючи за кермо.
– А шо ты мне сделаешь? – гарикнула затримана тепер до Власти. Патрульна проігнорувала запитання.
Заарештована шмигнула носом, однак шмарклі зовсім не бажали слухатися й стікали, загрожуючи капнути вниз. Кайданки на руках неприємно натирали. Не застібнута сумка впала на підлогу в машині, але підняти її вона теж не могла.
– Ну ребята, отпустите меня! – тепер мовила благальним голосом. – Ну хотя бы наручники снимите! Я вытру сопли сама.
– Ніхто з тебе кайданки знімати не буде. І відпускати теж. Не треба було чіплятися до дітей! – відказав Валік.
– Это они ко мне приставали! – шмигнула носом. – Они у мене шапку украли и телефон.
– І вони тебе в грязюку кинули, – Валік указав на бруд на одязі. – І вживати алкоголь теж тебе примушували, – помахав перед обличчям рукою, розганяючи запах гидотного перегару, яким дихала затримана.
У машині справді стояв страшний алкогольний сморід. Власта трішки опустила вікно, аби відчути свіжого повітря. Завела автівку, і вони, нарешті, рушили. Півгодини тому патрульні приїхали за викликом про те, що невідома б’є дітей. На 102 зателефонували двоє дівчаток-підлітків, до яких причепилася затримана, чомусь уважаючи, що саме вони викрали її речі. Прибувши, Валік одразу згадав жінку: уже неодноразово мала проблеми з поліцією через алкоголь. Тепер затриману патрульні везли на Пушкіна.
– Да блядь, выпустите меня! – благальний тон жінки різко змінився на обурення та шалену лють. – Да я вам такое устрою! Отпустите меня немедленно! – затримана із силою кидалася на сидіння перед собою.
– Шановна, припиніть негайно! – тепер уже Валентин наказав їй заспокоїтися. Однак його слова не подіяли. Зовсім скоро настрій жінки змінився, і вона знову примирливим голосом спробувала попросити пробачення, обіцяючи, що це востаннє вони її впіймали в такому стані. І знову на копів благання не подіяли. Не справили враження і прокльони, що зовсім скоро полилися. Таке вони слухали мало не щодня.