Вівторок, 22 січня 2019 року. 13:45
Скляр уже майже дійшов до місця роботи, коли йому зателефонував Нагай та повідомив, що пошуки в річці досі не дали нічого, а от навігатор привів аж до Києва. Саме там у машину хтось підсів, і далі невідомі поїхали до міжнародного аеропорту «Жуляни». Проте, оскільки машину припаркували в «сліпій» зоні, отримати зображення того, хто приєднався до підозрюваного, немає змоги. Єгор спохмурнів: «Гарно ж усе прораховано».
– Брат дружини Вітторіно літав до Мінська, – зауважив Скляр, нахмуривши брови.
– Із Борисполя, – коротко відповів Тарас, зовсім підтявши надію, що зажевріла у Скляра.
Єгор привітався з колегою, який саме приїхав до міськвідділу. Провів його поглядом, але насправді на автоматі: у голові кружляло чимало запитань. Найперше його турбувало, що з’явився новий фігурант. Та й навіщо вбивцям їхати до аеропорту?
– Перевірте, чи в той день були рейси до Італії, – наказав Скляр.
– Якраз зб…ємося це зробити, – у телефоні щось зашипіло, голос Нагая ненадовго пропав, однак Скляр чудово зрозумів відповідь.
Слідчому зовсім не подобалася те, про що вони дізналися. Тепер видається можливим найгірший варіант: убивця хтось із Італії, про кого вони нічого не знають. І виходить, що ця людина могла вже повернутися на батьківщину.
– Перевірте не тільки той день, – вирішив уточнити Єгор. – Перевірте всі дні, включаючи сьогоднішній. Чи не літали літаки до Італії в ці дні…
«Що за дурня! – подумалося Єгору. – Звісно, що літали…»
– Головне – перевірте, чи не літали в рідне місто Вітторіно, Барі. Або до якогось міста, звідки легко дістатися Барі.
– Зрозуміло. Добре, – відказав Тарас.
Уточнивши ще деякі деталі, слідчий з опером попрощалися.
«Все одно, що шукати голку в копиці сіна», – роздратувався Єгор.
Слідчому хтось посигналив. Він відволікся від думок про роботу і помітив, що вийшов на проїзну частину. Насупився ще більше: за кермом машини, яка сигналила, виявилася Власта. Жінка навіть не привіталася, хоч Єгорові до цього було абсолютно байдуже. Скляр відступив, даючи змогу проїхати. Він помітив, що вони з Валентином когось привезли. Очевидно, затриману.
«До Ілони Вітторіно», – вирішив слідчий.
Вівторок, 22 січня 2019 року. 16:17
«Здається, погода покращується», – подумав Скляр, помітивши, що пішов сніг. І не просто сніг, а лапатий. Сирість поволі поступалася морозу. «Це більше схоже на зиму».
Подивився на годинник. На шістнадцяту тридцять він домовився про зустріч з Ілоною Вітторіно. Хотілося б раніше, та виявилося, що в неї плани, які, на жаль, вона не могла скасувати. За її словами – особисті, із Крістіною. Ну що ж, як є, так є.
Глянув на триповерхову будівлю, у якій дружина Вітторіно винаймала приміщення для своєї лікарської практики. Великими літерами зверху написано: «Офісний центр». Щоправда, знизу, на першому поверсі, знаходилося кафе, добре знане серед поліцейських. Як і всі заклади, що працюють довше, ніж до одинадцятої ночі. Біля таких патрульні частенько пильнують уночі: після весело проведеного часу з уживанням алкоголю (а тут є до того ж і дискотека) водії часто не бажають викликати таксі й сідають за кермо напідпитку. Ну і, звісно, ніхто не скасовував розбірок між п’яними, на які скаржаться люди, що проживають поряд. Так, не готові ще в нас до закладів, які працюють довше одинадцятої.
Цікаво, що помешкання Мáрко Вітторіно знаходилося хвилинах у десяти їзди звідси. «Певно, – спало на думку слідчому, – місце роботи підбиралося так, щоб добиратися було недовго. І саме тоді, коли подружжя ще жило разом».
Вівторок, 22 січня 2019 року. 16:22
Було трішки рано, та слідчий вирішив не чекати. Заскочив у будівлю і відразу піднявся на другий поверх. Зрозумів, що вчинив правильно. Крізь скляні стіни побачив, як Ілона Вітторіно та Крістіна саме знімають верхній одяг.
– Можна? – зазирнув досередини.
Він розумів, що варто було зачекати, поки вони роздягнуться і хоч трішки переведуть подих після морозної вулиці, та не в правилах Єгора було церемонитися, коли над ним висіла нагальна справа. Його ніколи не турбувало, що подумають про нього інші.
– Звичайно, – відказала Ілона.
Помітно, що жінка не чекала його раніше зазначеного часу, проте і словом не обмовилася. Натомість увічливо привіталася і попрохала Крістіну зробити те саме. Дівчинка послухалася. Єгор помітив, як у дитини в очах майнув страх. Рожеві після вулиці щічки поволі почали бліднути. Не дивно, він у неї асоціювався з надто неприємними спогадами.