– Знаю, він спілкувався по скайпу з дядьком, із яким у нього бізнес, – тим часом продовжувала розповідь Вітторіно. – Ще з двома друзями. Проте вони завжди говорили італійською, а я не знаю цю мову, – стенула плечима. – Часто до їхніх розмов приєднувалася Крістіна: Мáрко садовив її на коліна, щоб їй краще було видно, і вони всі весело про щось балакали… Тільки от без мене.
«Ну так, не вельми приємно, коли тебе не приймають у компанію», – погодився подумки Єгор. Знову зітхнув. Як не намагався вибудувати всі існуючі факти проти цієї жінки – не вдавалося.
– Я складу список. Зараз, – Ілона підійшла до робочого столу, вирвала листок із перекидного блокнота і почала на ньому швидко писати.
– Ось, – простягла папір. – Це всі з його італійського оточення, кого я згадала.
Скляр узяв список.
На листку із записника, що побіжно рекламував якийсь засіб для чищення ротової порожнини, значилося шість осіб. Щойно він вийде звідси – відразу зателефонує Тарасові, аби опер перевірив цих людей, чи не прилітали вони нещодавно в Україну. А потім Нагай відправить запит до італійських колег – хай би там поспілкувалися із цими людьми. Принаймні не з порожніми руками він звідси вийде, подумалося.
Ховаючи список до спідньої кишені куртки (слідчий так і не зняв верхнього одягу, лише розстебнув), перевів погляд на Ілону, яка зараз дивилася на нього зверху вниз, стоячи зовсім близько. Звузив очі. Несвідомо, як завжди. Пробіг її обличчям скануючим поглядом. У жінки зринув подив. Очевидно, вона не могла зрозуміти, чому на неї так дивляться. Та цей нюанс зовсім не бентежив Скляра. Нехай знітиться. Усе, що завгодно, аби примусити підозрюваного нервувати. І вона таки розхвилювалася. Але Скляр чітко розумів, що це зніяковіння охопило б будь-кого, якби на нього так витріщалися. «Блядь!» – вилаявся в думках.
– А цього чоловіка ви знаєте? – Скляр вийняв із папки фото невідомого з «Епіцентру», зроблене із записів камер спостереження.
Вітторіно уважно роздивилася знімок.
– Ні, ніколи не бачила, – повернула фото. – Хто це?
– Ви впевнені?
– Впевнена, – відказала без тіні сумніву в голосі.
Слідчий сховав фото до папки.
– Це вбивця?
Скляр знову пильно глянув їй в очі.
– Ми не знаємо. Можливо, ця людина причетна до справи.
– Дивись, який ескіз намалювала Руслана! – радісна Крістіна ввірвалася до кабінету, тягнучи за собою Руслану, високого зросту молоду жінку зі світлим волоссям та сірими очима. Чарівна усмішка і білосніжні зуби. Красиве засмагле обличчя. Скляр уже десь бачив це обличчя. Зовсім недавно. Багато часу не знадобилося слідчому, аби згадати.
Крістіна завмерла. Дівчинка зовсім забула про присутність тут поліцейського. Однією рукою вона і досі трималася за руку Руслани, в іншій мала ескізи сукні ніжно-рожевого кольору. Від хвилювання дитина міцно стиснула папір, від чого той зіжмакався.
– Обережно, не зіпсуй! – лагідно вигукнула дизайнерка. Забрала в дівчинки ескізи й почала вирівнювати. На слідчого подруга Віталіни Волошко, а це виявилася саме вона, мало звернула уваги. Поліцейського вона не знала, оскільки з нею спілкувався інший його колега. Нарешті, закінчивши, вона привіталася з незнайомим для неї чоловіком. Із цікавістю роздивилася зовнішність. Таких рудих дизайнерка ніколи ще не бачила.
– У Крістіни скоро день народження, – пояснила Ілона. – Ми вирішили пошити їй на святкування сукню.
– То ви знайомі? – поставив пряме запитання Скляр, звично, проігнорувавши інформацію, яка ніяким чином не стосувалася справи.
– Що ви маєте на увазі? – не зрозуміла Ілона.
Руслана теж не втямила, про що мова.
– Ви ж приятелюєте із Віталіною Волошко, – скоріше не запитав, а ствердив рудий.
– Так, а що? – щиро здивувалася Руслана.
– І ви були з нею в ніч убивства Мáрко Вітторіно, – знову ствердження замість запитання.
– Це слідчий, що проводить розслідування, – швидко пояснила Ілона дизайнерці.
– Зі мною спілкувався ваш колега ще вчора, – відказала красива блондинка. Здивування все ще не минулося, хоч тепер вона і зрозуміла, що до чого. – Так, вона була в мене.
– Усю ніч? – несподівано запитав слідак. Скляр і сам не міг зрозуміти, чому ставить це запитання. Інтуїція підказувала, що варто уточнити. Ні, він довіряв колезі, але якщо так несподівано зустрів цю жінку… Слідчий вірив у волю випадку. Зустрілися вони не просто так.
– Усю ніч, – підтвердила Руслана.
Плечі Єгора зсунулися. Виходить, даремно в нього спалахнула надія. Він уважно роздивився жінку. Висока, красива (щоправда, на фото у вайбері вона сподобалася йому значно більше; певно, тому, що там мала макіяж, зараз же підфарбованими виявилися тільки очі). Також він помітив, що зуби в неї нерівні й мають щербинку. А що найбільше псувало її вроду, то це невисокий інтелект. Він нутром відчував людей із низьким показником IQ. Для нього це істотно применшувало красу в жінці. Терпіти не міг тупих людей. Він навіть не сумнівався, що головним у житті цієї людини є попліткувати і десь позависати. Як тільки Ілона Вітторіно могла приятелювати з нею? Відтак зробив висновок, що Віталіна таки красивіша за подругу. Узагалі найкрасивіша з усіх цих трьох жінок. Більш доглянута і, на жаль, найбільш холоднокровна і прагматична.