– А цю людину ви знаєте? – простягнув фото підозрюваного.
Руслана підійшла ближче і глянула на світлину.
– Ні, ніколи не бачила, – швидко відповіла.
– Точно? Подивіться дуже уважно, – попрохав Єгор.
Крістіна теж підійшла ближче, стала впритул до Руслани, спостерігаючи за дорослими знизу вверх. Вона хоч і була дитиною, проте відчувала, що цей чоловік хоче допомогти і ставить свої запитання не просто так.
– Справді не знаю його, – знову дала заперечну відповідь дизайнерка. – Чого ви так витріщилися на мене? – обурилася дівчина, помітивши скануючий погляд слідчого. – Думаєте, я брешу?
– Перепрошую, така вже в мене звичка – витріщатися, – холодно відказав Скляр.
– Я теж хочу подивитися, – Крістіна потягла Руслану за руку, привертаючи до себе увагу. Сама того не розуміючи, дівчинка розрядила обстановку.
Слідак мовчки, хоч і все ще роздратований реакцією Руслани, опустив фото нижче, аби Крістіні було зручніше дивитися.
– Я його бачила, – промовила дівчинка.
– Ти його бачила? – не повірив власним вухам слідчий. – Де?
– У «Копійці». Це магазин біля нашого будинку, – пояснила спокійно дівчинка.
– Ти впевнена, що це саме він? – уточнив дядько з поліції.
– Упевнена, я бачила його там. Він купував солодку жуйку. Я потім у тата попросила купити таку саму, бо мені теж захотілося спробувати.
Темні карі очі відкрито дивилися на копа. «Ось хто нічого не приховує. І завжди чесний», – усвідомив він.
Тим часом Крістіна теж роздивлялася всіх присутніх. З огляду на те, як зрадів дядько з поліції, вона зрозуміла, що розповіла щось важливе. Якби ж то її відразу про це запитали. Ще в той день, коли все для неї змінилося. Або ж навіть раніше. Може, нічого б цього не сталося. І вони б із батьком та Балу досі були разом.
Раптом вона згадала, що забула Балу в Руслани. Захвилювавшись, спробувала привернути увагу дорослих, та вони зосереджено продовжували обговорювати її батька. Тато казав їй, що її ведмедик «уміє говорити». Та коли можна про це розповісти?
– То хто це? – тим часом укотре поставила своє запитання Ілона Вітторіно. – Ви підозрюєте цю людину?
– Ми зараз установлюємо особу. Сподіваюся, пізніше зможу надати вам усю необхідну інформацію, – викрутився слідчий. Йому, принаймні поки що, не хотілося розповідати все, що стало відомо в ході розслідування.
Жінки перезирнулися. Звісно, відповідь їх не влаштовувала, але що вони можуть удіяти? Ілона Вітторіно примусила себе втихомирити роздратування, однак не втрималася від прохання:
– Мені, нам, – уточнила вона, пригорнувши до себе Крістіну, – дуже важливо, щоб убивцю знайшли. Дайте, будь ласка, знати, коли матимете щось важливе.
Слідчий пообіцяв. Звісно, він збрехав. Бо вони отримуватимуть лише ту інформацію, яку буде зручно надати йому, а не ту, яку вони собі захочуть.
– Більше ти його не бачила? – звернувся до Крістіни. – Точно? – вирішив про всяк випадок уточнити, коли дівчинка заперечно похитала головою. – Якщо раптом згадаєш, розкажеш мені? Гаразд?
Крістіна мовчки погодилася.
Скляр замислився. Якщо цей чоловік вештався в районі проживання Вітторіно, то версія про найнятого вбивцю знову підтверджується. Ну або ж про те, що вбивця хтось незнайомий для близького оточення жертви. «Необхідно знову допитати сусідів Вітторіно. Можливо, хтось бачив цього чоловіка. Адже те, що він там бував, уже підтвердила Крістіна».
– А ваша подруга, Віталіна Волошко, нікуди не виходила, нікому не дзвонила? – перевів розмову на інше, помітивши, що Руслана знову щось збирається запитати.
– Нікуди не виходила, але дзвонила, – дизайнерка видалася йому збитою з пантелику. Очевидно, через те, що тема різко змінилася.
– Кому?
– Точно знаю, що дзвонила Мáрко, – жінка запнулася, глянувши на Крістіну.
Дівчинка стояла і мовчки дивилася на дизайнерку знизу вгору. Скляр уже давно помітив, що ця дитина доволі мовчазна. Темне волосся вибилося з хвостика. Він тільки щойно помітив, що ведмедика вона із собою назад не принесла. Також зауважив, як напружилася, слухаючи, Ілона.