«Без сумніву, прийшов до когось у гості, – подумалося. – Можливо, навіть до того похмурого рудого поліцейського, що переїхав сюди недавно зі своєю дівчиною».
Гість мовчки провів її до ліфта, навіть викликав підйомник і дочекався, поки той приїде. Двері старого підіймача важко розсунулися. Незнайомець передав бабці пакунки. Коли двері зачинялися, вона лише встигла помітити, що той натиснув ґудзик квартири номер два і чекав, поки відчинять.
Літня пані зрозуміла, що помилилася: незнайомець прийшов не до поліцейського, адже той проживав на сьомому. Однак яка різниця? Такий ґречний чоловік. Не часто сьогодні подібних зустрінеш.
Вівторок, 22 січня 2019 року. 23:11
Чоловік відійшов від дверей номер два. Він тільки вдав, що натискав на ґудзик. Прислухався. У під’їзді стояла тиша. Час доби грав йому на користь. Дотягся до лампи, яка давала сяке-таке світло на поверсі. Викрутив. Швидко, проте тихо піднявся на другий поверх і повторив те саме. Знову уважно прислухався, у під’їзді стояла тиша. Підсвічуючи мобільним спустився й заховався за сміттєпроводом. Накинув на голову широкий капюшон. Тепер його обличчя при всьому бажанні не вдалося б розгледіти. Звісно, у такій темряві можна і не ховатися. Однак навіщо даремні ризики?
Ротом затис смартфон з увімкненим ліхтарем. Дістав пістолет, прикрутив до нього глушник. Руки тремтіли, та це аж ніяк не заважало цілеспрямованості та бажанню будь-що завершити справу саме сьогодні. Вимкнув світло.
Чекати лишилося недовго.
Вівторок, 22 січня 2019 року. 23:10
Змученим Скляр, нарешті, повертався додому. Кир’яха повезли колеги. Вони пропонували підвезти і Скляра, але все, що зараз хотілося Єгорові, – побути трішечки на самоті, щоб хоч якось упорядкувати думки. Якби слідак пристав на пропозицію, то спершу довелося б слухати їхні балачки, а вже вдома – Таніни. Знав, вона не спить і чекає на нього.
У вухах гуло. Брак сну та напруга на роботі давалися взнаки. Він раз по раз тер чоло та скроні, аби хоч якось примусити себе думати. Дивно, їсти йому геть перехотілося. Холодне повітря, яке так порадувало, коли вийшов із роботи, поволі ставало лютішим. Здійнявся вітер. На щастя, сніг на ніч припинився. Скляр насунув поверх шапки ще й капюшон і прискорив кроки. Додому лишалося йти хвилин двадцять.
Знову і знову перебирав у голові фігурантів справи та все, що поліції вдалося дізнатися. Чомусь згадав про Власту та Валентина. Якби не нишпорення патрульної, він міг і пропустити ймовірну причетність Бойка до вбивства. Виявляється, приятель Вітторіно таки має серйозний мотив. Зрештою, не менший, ніж Ілона Вітторіно. Те, що він намагався приховати борг на таку суму, робило його одним із головних підозрюваних. Єгор насупився: купа підозрюваних, а яка користь?
За свою неуважність із Бойком слідчий картав себе весь день. Необхідно виспатися. Мусово. Десь у нього мало бути снодійне, яке так завбачливо запропонував сьогодні лікар на роботі. Наказував скористатися, якщо так і не вийде заснути. Хоч як Скляр не любив приймати пігулки, сьогодні доведеться. «На автоматі» понишпорив у кишенях. Згадав, що пластинку кинув у внутрішню.
Ховаючись від вітру, Скляр заскочив у провулок. Освітлення відразу поменшало і людей теж, та це зовсім не знітило поліцейського. Він уже доволі непогано вивчив місцевість (професійна звичка швидко все запам’ятовувати), тож прекрасно розумів, що саме цією дорогою не лише тепліше, а й швидше.
Від думок відволік дзвінок мобільного. Єгор здивувався. Слідчий навіть не сумнівався, що то наречена, проте помилився.
– Слухаю, Женька. Що там? – Скляр прекрасно розумів, що настільки пізно опер просто так не телефонуватиме.
– Мало не забув дещо розповісти. Вирішив не відкладати й подзвонити сьогодні.
Скляр нашорошив вуха. Він уже бачив свій під’їзд, але закрокував повільніше, зосередившись на тому, що мають повідомити.
– По-перше, ти просив дізнатися стосовно Бойка.
– Та-ак, – протягнув слідчий, узагалі зупинившись. Відкинув із голови капюшон, який зараз тільки заважав. Окрім голосу колеги слідчий чув віддалений голос його дружини, яка, швидше за все казала щось дітям. «Отже, уже вдома».
– Усе в нього з фірмою добре. Він запросто міг би віддати весь борг, – тим часом продовжував опер.
«От тобі й маєш, падло таке!» – не втримався від лайки Скляр.
– Перший серйозний підозрюваний, – Єгор зрадів, хоч глибоко в душі ще більше розсердився на себе за недогляд. «Цій Власті таки треба подякувати», – мусив визнати.
– Не поспішай, – загадково проказав опер. – Маємо ще дещо.