Єгор мовчав, уважно слухаючи.
– Ти просив перевірити місце перебування дівчини Ковальчука… – почав Женя тим самим хриплим голосом. Очевидно, добряче промерз, бігаючи морозом із цією справою. Особливо там, біля річки. – За даними мобільного оператора, вона не у Львові. І не виїжджала нікуди з Рівного. Я тобі скажу навіть більше. Цією сімкою дуже давно не користувалися. Майже рік. І тільки сьогодні вранці, нарешті, поповнили рахунок. І спілкувалися з допомогою цього номера лише раз. Здогадуєшся з ким?
– Здогадуюся, – після короткої паузи відповів слідчий.
Відтак продовжив рухатися до свого під’їзду. Думки, що, нарешті, поволі втихомирювалися у виснаженому мозку, знову залітали вихором. Інформація, яку сповістив опер, виявилася не менш важливою, ніж та, що знайшлося знаряддя вбивства.
– Навіщо Ковальчуку приховувати від нас свою дівчину? – поставив логічне запитання опер, насправді більше розмірковуючи вголос, аніж звертаючись до колеги. – Та й Бойко – красава. Думаю, що це він.
Якийсь час Скляр мовчав, потім відповів:
– Бойко? Чому?
– А чому ні? Уяви, хотів «зажати» триста штук.
– Але й Ковальчук поводить себе, м’яко кажучи, дивно.
– Той просто дивно, а от у Бойка реальний мотив, – останні два слова Кир’ях ледь доказав, відразу закашлявшись.
Слідчий зупинився біля входу до будинку, почав ритися в кишенях у пошуках ключів. «Де, бляха, вони?»
– То, може, ці двоє заодно? – підкинув варіант Кир’ях.
– Можливо, – задумливо промовив слідак.
Ключі знайшлися в лівій кишені.
– Добре, я вже тут дійшов до під’їзду. Дякую, що зателефонував. Є над чим подумати. Випий щось від застуди.
Відчинив двері, проте поки не зайшов, а лише притримував, аби ті не зачинилися.
– Добре, – Кир’ях усміхнувся і знову кашлянув. – До завтра! Добраніч!
– Добра… – Кир’ях уже зробив відбій. До чого ніяк не міг звикнути слідчий, то це до того, що Женька часто робить відбій, не дослухавши прощання.
«Ну гаразд», – Скляр стенув плечима і вкинув телефон до кишені. Роздивився довкола – знову професійна звичка. Метрів за десять крокувала компанія з трьох хлопців, схожих на студентів. Загалом тихо. Як завжди о такій порі на цій вулиці. Хоч район йому дістався не вельми спокійний: славився чималою кількістю наркоманів, які проживали у двох сусідніх будинках. П’яниць та хуліганів теж чималенько.
Нарешті, зайшов і відразу ж вилаявся.
– Знову, блядь, викрутили лампочку!
За кілька секунд важкі металеві двері за ним зі скрипом зачинилися. Тепер тут узагалі хоч в око стріляй. Скляр потягся за мобільним, аби підсвітити. Та не встиг він це зробити, як почув кроки, що швидко спускалися.
А ще за мить хтось вистрелив у нього.
Середа, 23 січня 2019 року. 10:55
– Знаєш новину? – почула заспана Власта збуджений голос свого напарника в телефоні.
Глянула на годинник на столику коло ліжка: майже одинадцята. «Нічого собі, я заспала», – подумала. Дочка ще о восьмій пішла до школи. Патрульна чула, як та встала і приготувала собі сніданок. Дівчинка-підліток уже давно навчилася давати собі раду. А як іще, коли батько з ними не живе, а матір величезний шмат часу проводить на роботі? Із вдячністю Власта подумала про те, що сніданок донька приготувала не лише для себе, а й для мами також. Тож, прийшовши на кухню, вона знайде щось смачненьке.
– Не чула. Що таке? – мовила заспаним голосом. Усе тіло боліло так, ніби її вчора били палицями, кийками і бозна чим іще. «Це втома, Власто», – без радості подумала.
– Скляра вбили, – сказав, як відрізав, Валентин.
Середа, 23 січня 2019 року. 11:17
Віталіна Волошко, як завжди, гортала стрічку у Фейсбуці. Цим вона любила займатися мало не кожної вільної хвилини. Перукар нанесла маску на волосся, і тепер потрібно було хвилин двадцять чекати. Соцмережі давали можливість не знудитися. Картинки про котиків та інших тваринок адвокат пропускала, навіть не читаючи. Терпіти не могла тварин і вже тим паче ніколи не розуміла, чому вони викликають стільки захоплення в більшості її знайомих. Одна з колег удома мала собаку, щура, шиншилу та папугу. «Ще тільки кота тобі не вистачає для повноцінної родини», – любила піджартовувати над нею Волошко. «І як її чоловік витримує це все? Вони ж серуть, сцять, і з собакою треба постійно гуляти».
Стаття про тренди одягу цьогорічної зими зацікавила її набагато більше. Потім Волошко почала читати новини. Що-що, а це вважала важливим. Особливо політичні. Колись вона збудує собі репутацію гарного адвоката (хоч жінка вже мала чимало хороших відгуків від вдячних клієнтів) і буде займатися виключно престижними справами. А для цього потрібно добре тямити в законах, політичному та економічному становищі країни. Тож новини вона читала регулярно. Час у салоні не став винятком. І вже дуже скоро вона натрапила на відомості про смерть Скляра.