– Але ж звідки в нього гроші, аби оплатити найманих убивць? – Кир’ях усе ж більш схилявся до версії про Бойка.
Наразі вони з Єгором та Властою приїхали до квартири Костянтина Базилюка. Тут проходив обшук. Господаря, ясна річ, поки що не знайшли. Та це не завадило отримати дозвіл на те, аби все ретельно перевірити в нього в помешканні.
Квартира виявилася непоказна, хоч і непогано обставлена. Знаходилася в спальному районі міста – на Північному. Сіра трикімнатна квартирка. Бракувало гарного дорогого ремонту. Складалося враження, що Базилюк не хоче в цьому помешканні хизуватися своїми статками (а в тому, що він непогано заробляв, ніхто навіть не засумнівався). Кир’ях висловив думку про те, що колишній працівник правоохоронних органів має ще житло. Значно багатше, ніж те, у якому вони знаходяться. І, цілком можливо, не одне.
– Я навіть не розумію мотиву, – додав Кир’ях, спостерігаючи, як експерти перевіряють буквально кожен сантиметр у квартирі.
Скидалося на те, що втікач проживав сам. Жодного натяку на присутність жінки. Чи ще когось. Із трьох кімнат одна облаштована під спальню, інша – під вітальню і та, куди вони щойно зайшли, – під кабінет. Без сумніву, Базилюк тут проводить багато часу.
– Ревнощі, – запропонувала версію Власта.
Вона стояла біля вікна і не відводила погляду від того, що відбувається на вулиці. Вечоріло. Поволі падав лапатий сніг. Кир’ях підійшов, відсунув тюль і теж визирнув. Із висоти восьмого поверху тепер уже вони вдвох із Властою спостерігали за тим, як на доволі великій, білій від снігу, території, що розміщувалася між кількома такими самими панельними дев’ятиповерхівками, як і та, де вони знаходяться, двоє людей вигулювали собак, кілька мамочок прогулювалися з колясками. «Весною та влітку тут, певно, все зелене і дуже затишно», – подумалося Кир’яху. Глянув на патрульну. І тільки зараз зрозумів, що жінка не спостерігає за тим, що на вулиці. Погляд її виявився задумливим: вона аналізувала ситуацію.
Кир’ях глянув на неї уважніше. Єдине, що знав про цю особу, – вона з патрульної поліції і саме її екіпаж першим приїхав на місце, коли повідомили про знайдене тіло іноземця. Хоч Скляр ніколи не озвучував це вголос, розумів, що слідчий зверхньо ставиться до патрульних. Тож страшенно здивувався, побачивши її з Єгором. Крадькома зиркнув на слідчого. Оперу він сподобався відразу, щойно побачив його. Чого не скажеш про деяких інших колег: дехто з них Скляра не злюбив. Так, у новенького складний характер, проте важливо, що він у нього є. Хіба не це головне в поліцейському? Мати характер.
Пильний погляд опера вивів її із задумливості. Власта запитально поглянула на Кир’яха. Та чоловік заперечно похитав головою, мовляв, нічого, усе гаразд.
– Можливо, він хотів, аби Волошко належала лише йому, – продовжила Власта свою теорію. «Цей теж ненавидить патрульних?» – замислилася про Кир’яха. Та відразу заперечила думку: зверхності в ньому не відчувалося.
Єгор, який до цього роздивлявся те, що знаходилося на робочому столі підозрюваного, нарешті, втрутився:
– Ні, блін, щось тут не те. Я не заперечую, що Волошко мені відразу не сподобалася. І так само я відчув, що з Ковальчуком не все просто. Особливо, коли він не забажав давати контакти своєї дівчини під час нашої з ним першої зустрічі. Це логічно, що вони бажають приховати свої стосунки.
– Що тебе непокоїть? – уточнив Кир’ях.
Єгор відповів не відразу:
– Розумієш… Вони обоє поводяться підозріло… Але я теж не бачу толкового мотиву.
– А я бачу, – заперечила Власта. – Він хотів, аби ця жінка належала тільки йому. Вона дуже гарна. Чому ні?
Патрульна пригадала Волошко. Усе життя їй теж хотілося бути такою ж лялечкою, як ця жінка: доглянутою, безтурботною красунею. Але… безтурботність – це не те, що судилося їй мати в цьому житті.
– Не думаю, що Волошко захотіла б поєднати свою долю з ним, – цинічно посміхнувся Скляр. – Власто, ви її бачили? Така не стане зв’язуватися з найманим працівником. Такий, як Ковальчук, не зможе забезпечити всі її примхи.
– Та вона сама непогано заробляє, – знову заперечила патрульна.
– Власто, це ви так вважаєте, – м’яко промовив Кир’ях. – Вітторіно заробляв набагато, повторюю, набагато більше за саму Волошко та Ковальчука, разом узятих. Можливо, у неї на меті було вийти заміж на Вітторіно і покинути роботу. Скоріше за все навіть, що так. Власто, вона б ніколи не вийшла за Ковальчука, – запевнив Кир’ях. – Тримати його як молодого коханця – так. Але не як законного чоловіка, – посміхнувся й стенув плечима.
У нього і досі голос лишався хриплим, проте чоловік не виглядав застудженим. «Можливо, через те, що багато курить?» – подумалося Скляру. «У нього навіть зуби ледь не чорні від цигарок. І штиняє від нього весь час нікотином». Слідчий згадав, скільки за день викурює Кир’ях. Мало не дві пачки. Від думки про це його занудило. Єгор кинув палити, відколи почав зустрічатися з Танею. Саме заради неї він це і зробив. І тепер кожного разу, відчуваючи запах сигарет, до горла підкрадалася нудота. А тут ще й рука розболілася не на жарт. Уже в дорозі слідак згадав, що пластинка знеболювального так і лишилася в нього в кабінеті на столі. Заїжджати в аптеку не захотів, поспішаючи сюди. Зараз шкодував про це рішення. «Треба неодмінно щось купити після обшуку».