– Для вбивства Вітторіно найняли людей. А на мене їм просто не вистачило грошей. Ковальчук сам приходив по мене. А в нього руки зі сраки, – Скляр розреготався.
– Може, і так, – Кир’ях теж не втримався і засміявся. Глянув на слідака. Той сьогодні видавався на диво веселим. Та Кир’ях прекрасно розумів, що молодшого колегу щось мучить. І це щось не стосується ні його дівчини, ні справи, якою вони зараз займаються.
– Мене все непокоїть одна річ, – зізнався Скляр.
Кир’ях нашорошив вуха: невже розповість свій секрет?
– Коли, при першій розмові, питав у Волошко, чому вона вирішила прийти до Вітторіно того ранку, жінка сказала, що хотіла повідомити про перенесення судового засідання. Буцімто суддя захворів. Але, як виявилося, суддя здоровий, ніхто нічого не переносив.
«Ні, не про це він мовчить», – розчарувався Кир’ях.
– Тобто збрехала, – резюмувала замість слідчого Власта.
– І не можу зрозуміти чого, – якось приречено відповів Скляр. – Із цією парочкою взагалі багато загадкового, – зітхнув.
– Он іде, – першим чоловіка помітив Кир’ях.
Спершу Скляр хотів наказати Власті лишатися в машині, проте, уявивши пику Ковальчука, коли той побачить перед собою аж трьох поліцейських, вирішив відмовитися від заборони.
– Одужали вже, пане? – гукнув Скляр Ковальчуку навздогін.
Директор кав’ярень італійця саме вийшов з автівки – далеко не нового темно-синього мерседеса – і швидким кроком рухався до під’їзду. Від несподіванки аж підскочив, а озирнувшись і помітивши перед собою трьох поліцейських, узагалі побілів. Копи підійшли впритул.
– Несподівана зустріч, – Ковальчук пробував зберігати самовладання, та Єгор чудово бачив, як важко це йому дається. – Так пізно в гості? Чим можу бути корисним? – Чоловік зиркнув на ліву руку слідчого: зігнуту в лікті і, очевидно, перев’язану, хоч під зимовим одягом цього не побачиш. Та загалом Скляр виглядав пречудово.
– Чому ви приховали від поліції ваш зв’язок із Волошко? – цього разу поставив запитання Кир’ях. Опер зробив крок уперед, примусивши тим самим Ковальчука відступити.
Повз них пройшов чоловік, та, попри підозріливу ситуацію, не зупинився, аби дізнатися в Ковальчука, чи не потребує той допомоги. Копи ж бо всі в штатському, тож знати, що вони з поліції, перехожий не може. «От так і маєш. Будуть бити, ніхто не заступиться», – укотре переконалася Власта в байдужості людей. За мить перехожий уже заховався за дверима сусіднього під’їзду.
– Не розумію, про що ви, – сердито відповів Ковальчук, зблиснувши очима.
– Ви чудово розумієте, про що. Я бачила, як ви сьогодні сідали до неї в машину. І ваш, так би мовити, «дружній» поцілунок теж помітила.
– Те, що ви приховали від нас ваші стосунки, грає не на вашу з нею користь. Розумієте? – пояснив Скляр, теж роблячи крок до підозрюваного.
– Я не вбивав Вітторіно, якщо ви на це натякаєте, – твердо промовив Сергій. – А бути коханцями – не протизаконно. Чи я помиляюся? – прямий погляд в очі.
«Ти диви, який сміливий! – подивувався Єгор. Досі цей чоловік справляв на нього зовсім інше враження. – Чи все добре в нього із психікою?» – засумнівався Скляр: Ковальчук хоч і говорив на перший погляд упевнено, але в очах ворушилася хвороблива злість.
– Ви маєте намір мене заарештувати?
– Просто хочемо поспілкуватися, не панікуйте, – заспокоїв Кир’ях. Тепер і він починав переконуватися, що не такий простий Ковальчук, яким здався із самого початку. – Де ви були позаминулої ночі?
– Удома. Доліковувався, – сухо відказав Ковальчук. – Якщо ви думаєте, що це я хотів вас убити, – повернув погляд до Скляра, – то помиляєтеся.
– Хтось може підтвердити, що ви були вдома? Віталіна Волошко, наприклад? – поцікавилася патрульна. Жінка зображала спокій та покер-фейс, проте всередині все кипіло: вона сама не розуміла чому, але цей чоловік викликав у неї зневагу. Жінка-коп уявляла його разом із Волошко і розуміла, наскільки ці двоє пасують одне одному.
– Я був удома сам, – відповів, не змигнувши оком.
«Швидко він узяв себе в руки», – Скляр не відводив від нього свого скануючого погляду.
– Не потрібно на мене так дивитися, – майже зневажливо кинув він слідчому. – То ви прийшли заарештувати мене?
– Просто поспілкуватися, ми вже пояснили, – повторив Кир’ях.
– Усе запитали, що хотіли?
– Усе, – коротко відповів Скляр.
– Тоді добраніч! – Ковальчук розвернувся і покрокував додому.
– Я ж казав, нічого не вийде, – сказав Кир’ях, коли за Ковальчуком зачинилися двері в під’їзд.
– Чому? Принаймні ми примусили його зізнатися в стосунках із Волошко, – заперечив слідак.