«Ну невже їй немає чим удома зайнятися? Прибрати, їсти приготувати, із донькою побачитися, сукню собі піти купити… бойфренда нового знайти?» – Скляр кинув погляд на Власту. Жінка навіть і не помічала, як він її ненавидить, надто захопившись розслідуванням.
Власта звернула увагу, що Скляр нервує, та нічого не сказала. Уже зрозуміла, що для Єгора це звичний стан. Лиш краєм ока спостерігала, як той нервово посмикує під столом ногою. А ще знову помітила в його погляді дивні тривогу та сум, що вже якось спостерігала в лісі біля траси, коли вивчали записи з навігатора.
Віталіна Волошко запізнювалася. Щоправда, не набагато – на п’ять хвилин.
Нарешті, двері кав’ярні відчинилися, і новим відвідувачем виявилася саме вона. «Сьогодні не в шубі, у довгій рожевій куртці», – мимоволі Власта зосередилася на її зовнішньому вигляді. Хотілося так гарно виглядати, як ця жінка. І не турбуватися про завтрашній день. І щоб донька теж могла собі ні в чому не відмовляти. І університет би їй десь за кордоном підібрала. Ну хоча б у Польщі. Або краще в Німеччині. Але Польща теж нічого. Дочка має хист до мов…
Тим часом Віталіна Волошко зняла капюшон, роздивилася, шукаючи їх поглядом. Скляр трохи підвівся і махнув рукою, аби вона швидше їх помітила.
– Вона побачила нас відразу, – стиха промовила Власта до Скляра.
– Я помітив, – так само напівголосно відказав слідак, не відводячи погляду від Волошко й усміхаючись приязно. Нехай його доброзичливий погляд збиває її з пантелику. Слідчий прекрасно бачив, що першим, на кого подивилася Волошко, був Ковальчук. А той лише самими очима повідомив, що на неї вже чекають. Вони з Властою не просто так призначили їй зустріч саме тут. Хотілося побачити цю парочку разом. – Навіть не сумніваюся, що вона давно попередила його про нашу спільну зустріч, – додав він.
– А Ковальчук, у свою чергу, попередив її, що ви не самі, – саме встигла доказати Власта, коли Волошко підійшла до їхнього столика.
– Ви ж не проти, що зустріч пройде саме тут? – сказав Єгор і привітався. – Надто вже тут смачна кава.
– Охоче вірю. Сама люблю починати свій день у цьому закладі. Мáрко дуже уважно ставився до підбору напоїв. – Волошко ввічливо усміхнулася, та за цією посмішкою поліцейські помітили напругу. Хоча мала бути гіркота втрати. – Сумно тільки, що… він уже не з нами. – Жінка неквапливо зняла верхній одяг, повісила на спинку стільця та присіла навпроти.
– Ви представляли Костянтина Базилюка на апеляції. Із вашою допомогою він тепер на волі, – Скляр несподівано навіть для Власти перейшов відразу до справи.
Не очікуючи подібного запитання, Волошко так і завмерла з посмішкою на обличчі. Прекрасні сірі очі незмигно дивилися на нього. А потім жінка перевела погляд на Власту. Саме в цей момент вона пригадала, хто це зі слідчим. Волошко вже бачила її, тільки тоді поліцейська була у формі патрульної. І саме ця жінка тоді першою приїхала на місце події.
– Ви підтримуєте із цим паном знайомство? – продовжив Скляр, не давши їй навіть можливості перевести подих після його першої репліки. І все з незмінним доброзичливим виразом обличчя.
«Та він глузує з неї!» – зрозуміла патрульна. І хоч Єгора вона не злюбила, але зараз підтримувала. Якщо дійсно ця жінка лишила двох дітей сиротами, а Крістіну Вітторіно взагалі круглою сиротою, то вона цілком заслуговує на зверхнє ставлення. Власта із цікавістю спостерігала за тим, як розвиватиметься діалог.
Потроху Віталіна Волошко спромоглася прийти до тями після прямо-таки «бомбардування» Скляром. Власта знайшла поглядом Ковальчука: біля барної стійки той похмуро спостерігав за бесідою. Чоловік навіть не приховував свого інтересу. Подумки патрульна зазначила: як завжди, по-модному вдягнутий, не відстає від Волошко. Та очевидно, що на свій імідж витрачає більше, ніж може собі дозволити. Отже, хоче до вищого світу.
Роздуми патрульної перервала офіціантка. Молоденька дівчинка, певно, студентка, що у вільний час намагається підзаробити, сором’язливо поклала три меню на стіл і поцікавилася, чи не бажають гості замовити щось відразу. Ця пауза допомогла Волошко остаточно взяти себе в руки. Дівчина Вітторіно замовила собі «як звичайно», Скляр попрохав «допіо», Власта ж забажала «лате». Від десерту клієнти відмовилися, тож дівчина відразу забрала меню і пішла за замовленням.
– Так, було таке. Тільки не розумію до чого це запитання, – відповіла Волошко, щойно офіціантка пішла.
Власта аж подивувалася, наскільки змінилося обличчя Волошко. Не лишилося і тіні тої приязні, із якою ще кілька хвилин тому вона віталася.