Скляр не міг відмовити собі в задоволенні роздивитися цю жінку. Усе ж набагато гарніша за Ілону Вітторіно. Тільки от стерво рідкісне. Не менше і не більше, ніж її коханець, що так безцеремонно спостерігає за ними зараз. Слідак краєм ока подивлявся і на Ковальчука. Це місце у кав’ярні Скляр обрав не просто так. Знав, що коханець Волошко захоче спостерігати за бесідою і навмисне надав йому цю можливість. Тим самим Єгор убивав двох зайців: стежив за обома коханцями.
Хоч Ковальчук на сто відсотків упевнений, що зараз не в полі зору.
– Справа в тім, що ми довідалися: він один із співучасників убивства Мáрко Вітторіно, – спокійно промовив слідчий, пильно спостерігаючи за тим, яке враження справить на жінку його заява.
– Костя Базилюк? Що? Та ви жартуєте! Цього не може бути! – Волошко від подиву ледь не вигукнула ім’я підозрюваного на весь заклад.
– Чому не може бути? – стримано поцікавився Скляр.
– Та… та просто… Не може бути, і все.
Власта з Єгором перезирнулися. Волошко несподівано страшенно розхвилювалася.
– Ви заспокойтеся, пані Віталіно, – звернулася до неї Власта. – Тут нічого не вдієш. Його причетність до справи – незаперечний факт. На жаль, місцезнаходження підозрюваного нам невідоме. Ми були б раді, якби ви могли хоч чимось нам допомогти.
Волошко якийсь час сиділа мовчки, усвідомлюючи почуту новину. Не втримавшись, жінка озирнулася, аби глянути на Ковальчука. Той хоч і не мав змоги чути розмову, проте збагнув, що Віталіну спіткав несподіваний поворот.
Офіціантка принесла замовлення. Коли дівчина пішла, Віталіна продовжила бесіду:
– Я нічого про нього не знаю. Мені невідомо, де він може бути, – обхопила обома руками своє горнятко.
– Какао? – чомусь здивувався Скляр.
– Із коньяком, – повідомила Волошко якось відсторонено.
«Що в неї, бляха, зараз на думці?» – кортіло знати Єгорові. На перший погляд, здивування виявилося щирим, та…
– Хіба ви не за кермом? – не втрималася Власта.
Волошко перевела погляд на патрульну. Спершу не зрозуміла, як може стосуватися це запитання їхньої розмови. Та за мить слабко усміхнулася:
– Не переймайтеся, тут того коньяку, як кіт наплакав. До необхідних вам проміле не дотягне.
– Я точно знаю, що ви підтримували з ним зв’язок, – Скляр повернувся до справи.
Знову Власта помітила в Єгора той самий скануючий позір. Патрульна також прекрасно знала, що зараз Скляр вдався до блефу. У дійсності він і поняття не мав, чи досі спілкуються адвокат із колишнім підзахисним.
– Ви і це знаєте? – якось приречено мовила Віталіна.
«Бінго!» – очі слідчого запалали тріумфальним вогником.
Жінка відкинула лівою рукою пасмо доглянутого довгого волосся, що впало на обличчя.
– Так, ми спілкуємося, – зізналася. – Проте не часто, не думайте – запевнила поліцейських. – Раз на кілька місяців могли зустрітися та побалакати.
– Мáрко Вітторіно про це знав? – поцікавилася Власта.
– Я не зобов’язана була йому у всьому звітувати. Я ж не його річ, – Віталіна зробила перший ковток какао. Поставила горнятко на блюдце. Рука в неї здригнулася, і напій, що наповнював чашку по самі вінця, вилився, утворивши неакуратну коричневу полосу на білій порцеляні. – Хай там як, я дійсно нічого не знаю, навіть якщо і Базилюк має якесь відношення до всього цього.
– Хто з вашого близького оточення ще знайомий із Базилюком? – Власта пробувала, як і Єгор, «просканувати» обличчя підозрюваної. Поки що патрульна їй вірила.
На відміну від Скляра.
Поліцейські до своїх замовлень навіть не торкалися. Хіба Власта, так само, як і Волошко обгорнула пальцями приємну теплу склянку кавового напою.
– Сергій, – стенула плечима. – Просто якось випадково познайомилися. Тоді ми із Сергієм вечеряли в «Мелроузі». Мáрко полетів до Італії, тож ми могли провести вечір разом.
– І ви не переймалися, що вас там можуть побачити спільні знайомі? – здивувалася Власта.
Віталіна знову втомлено глянула на Власту:
– У тому «Мелроузі» практично ніколи нікого не буває. Ми знали, де вибирати місця для зустрічі.
– Ви його не кохали, правда ж? – поставив пряме запитання Скляр. – Маю на увазі, Мáрко Вітторіно.
Віталіна знову озирнулася на Ковальчука. Чоловік і досі не відводив погляду від усіх трьох. Та сама хвороблива злість в очах. Віталіні достатньо було б лише поглядом попросити, і він би зробив усе, що вона бажає. І саме в цей момент Скляр усвідомив: Сергій Ковальчук кохає цю жінку нестямно.
І будь-що зробить заради неї.
– Згадала, – Віталіна відвела погляд від коханця. – Артем.