На мить їй здалося, що він збирається потиснути їй руку на прощання. «Ще б “Зичу здоров’я!” побажав!»
Щойно вони завершили розмову з адвокатом Ілони Вітторіно. Кожен із них залишився помітно розчарованим: нічого нового вони в цієї пані не дізналися. Звісно, після того, як довідалися про знайомство Артема Бойка з Базилюком, першою думкою було відвідати саме цього чоловіка. Та з адвокатом Вітторіно вже була домовлена зустріч. Жінка просила не баритися, оскільки ввечері відправлялася до Львова. Наступного дня в неї там заплановане слухання.
Власта востаннє кинула погляд на офісний центр, у якому винаймала приміщення така собі Ірина Голомбаш, адвокат дружини Вітторіно. Один із численних у їхньому місті. Зараз мода будувати саме офісні центри. «Ну і торгові», – зазначила подумки. Так і не давши можливості Скляру потиснути їй руку і побажати «Зичу здоров’я!», патрульна скочила в машину.
– Боже, як тут тепло, – не втрималася від коментаря.
На вулиці хоч і підвищилася температура, та це зовсім не відчувалося. Навпаки. Сирість і мокрий сніг убивали будь-яке бажання знаходитися на вулиці. Скляр сів у машину поряд.
– Я не втомилася, – як завжди спокійно, заявила Власта, притлумлюючи бажання послати рудого задаваку куди подалі. – Тим паче, як ви без мене? Із пораненою рукою, – кивком голови вказала на досі перев’язану і зігнуту в лікті ліву кінцівку.
Скляр скривився, наче з’їв лимон. Власта ж подумки не стрималася й розреготалася. Якби ж то вдавалося частіше його обламувати!
– Завезу вас до Бойка і поїду, – сухо відповіла (довелося-таки порадувати Скляра). – У нас шикування о сьомій.
– Оу! Ясно! – йому відразу стало легше. Нарешті, можна буде лишитися самому. Тільки от шкода, що і без машини зостанеться.
Власта завела авто. У думках вона не раз картала себе за те, що через роботу дитина її майже не бачить ось уже кілька днів. «А може, він правий і жінці не місце в поліції?»
Автівка рушила. Вечірнє місто світилося вогнями: вивіски магазинів, ілюмінація (декорування розважальних закладів), просто ввімкне світло у вікнах. Якийсь час поліцейські їхали мовчки. Кілька хвилин довелося постояти в заторі: година пік. До будинку Бойка лишалося небагато.
– Устигаєте? – поцікавився слідак.
– Мені ж машиною швидко, – відмахнулася Власта.
– Ну, я вам скажу, ви боєць, – сказав Скляр, виходячи з машини, коли дісталися місця призначення. – Кілька днів без вихідних на службі.
– Це можна сприймати як комплімент? – Власта вухам своїм не повірила.
– Так, – відповів слідчий після миті роздумів і навіть усміхнувся.
Патрульна звеселіла. Скляр на той момент навіть подумати не міг, що її теплий погляд і усмішка грітимуть його весь вечір.
П’ятниця, 25 січня 2019 року. 18:41
Машина від’їхала, і Єгор лишився сам. Зітхнув із полегшенням. Йому легше бути самому. Хоч, на диво, компанія цієї жінки сьогодні дратувала менше. А ще – його негайно огорнуло неприємне відчуття. Перебуваючи з іншими людьми, він забував. Але на самоті в голові знову зринув спогад: лячне попередження Ромки, яке майже втілилося в життя. Слідчий ніколи не вірив у подібні речі. Він би і зараз не повірив. Тільки от якби не слова приятеля у сні…
Інтуїція наказувала бути обачним будь-якої миті.
Роздивився багатоповерхівку. Кольорова, набагато симпатичніша будівля, ніж совдепівські. Артем Бойко жив у новобудові, що на вулиці Буковинській. І, що цікаво, неподалік від місця проживання Вітторіно. Хоча, звісно, як і у випадку з дружиною загиблого, це абсолютно ні про що не говорить. Вийняв мобільний, аби уточнити номер квартири та поверх. Уже за мить дзвонив у домофон, а за три хвилини стояв перед дверима одного зі своїх підозрюваних.
П’ятниця, 25 січня 2019 року. 18:45
Квартира Бойка знаходилася на першому поверсі. Скляр звернув увагу, що всі вікна заґратовані. Цілком правильне рішення. Не те, що в Мáрко Вітторіно. Від Волошко слідак довідався, що той частенько не зачиняв вхідні двері. Саме тому вбивця безперешкодно потрапив до будинку. «Наївний європеєць», – уже вкотре подумав Єгор про поведінку загиблого. Цю звичку жертви знали кращі друзі, як-от Бойко та Волошко.
Звичайно, Єгор міг домовитися з Бойко, аби той приїхав до нього на роботу. Він навіть міг і з Волошко чи Ілоною Вітторіно так домовитися. І з будь-ким іншим. Проте Скляр рідко послуговувався цією можливістю. Хіба в дрібних справах про крадіжки, наприклад. Слідчий скривився, згадавши скільки таких справ чекають на розгляд. І керівництво починає стукати по довбешці вже не тільки через убивство іноземця, а ще й через затримку звітів щодо інших завдань. Марудна робота. Хіба вона може порівнятися з розслідуванням смерті Вітторіно?