Прийняв гарячий душ і влігся спати, хоч годинник показував лиш о пів на одинадцяту. У нього ще лишалося цілих півтори години до того, як повернеться наречена. Ціла вічність, аби заснути. Якщо він спатиме, коли Таня повернеться, то вдасться уникнути діалогу. Настрій ще лишався препаскудним, жодного бажання бодай із кимось спілкуватися. Хотілося забути весь цей почварний вечір. Утома накрила його величезною хвилею.
Укотре за вечір пригадав Властину усмішку в той момент, коли несподівано навіть для самого себе зробив їй комплімент: тепла і добра. Зосередившись на приємному спогаді, трішки втихомирився. Хтозна, може, колись він змінить свою думку стосовно патрульних?
Узяв у руки пластинку зі снодійним, яку ще раніше вручив йому лікар на роботі. Минулого разу Єгор так і не скористався. Узагалі він ще жодного разу в житті не приймав таблетки для сну. «Старієш», – «підколов» самого себе, роздивляючись пігулку. Коли кинув до рота таблетку, ліки зрадницьки не долетіли до горла, потрапивши на задню частину язика. «Блядь, яке гірке!» – Скляр скривився і якомога швидше запив водою. Він так захопився, що випив мало не цілу півлітрову пляшечку «Бонакви». Віддихався. Потім повернувся на бік, усе ще кривлячись від гіркоти в роті, і, заплющивши очі, із нетерпінням став чекати, коли подіють таблетки.
П’ятниця, 25 січня 2019 року. 23:59
«Ммм… смачнющі». – Смак шашликів на морозі видавався йому в сто разів кращим, ніж коли ти їх їси влітку. М’ясо не розчарувало: великі шматки, м’яке, соковите і нежирне. Скляр від задоволення примружився.
Свіже чисте повітря, ліс – і жодних думок про роботу. Таке в Єгора було вперше за весь час служби в поліції. Не дивно. Він бо ж «позакривав» усі необхідні справи, які не вдалося – порозбирали співробітники.
– Не всі, – немов прочитавши його думки, відказав Ромка. – У нас із тобою є ще одна незавершена.
Єгор спохмурнів. Він прекрасно розумів, що приятель правий. Але зараз думати про це не хотілося. Тим паче, ця справа не «висяк». Поки що. Тож можна і відкласти. Треба інколи і відпочивати, хіба ні? Таня щоразу йому це втовкмачує.
На його, так би мовити, «випровадини» зібралося небагато – семеро колег. Усі різного віку: наймолодшому лише двадцять два, найстаршому – за вісімдесят. Серед них, звісно, Ромка. Єдина насправді людина, яку Скляр тут радий був бачити. Ще до двох-трьох він ставився прихильно, та вони не були його ліпшими друзями.
Увесь сьогоднішній ранок намагався зрозуміти, навіщо послухав Таню і влаштував цей «цирк». Прекрасно розумів, що Таня діяла з найкращих мотивів: дівчина, не покладаючи сил, ось уже два роки займається його соціалізацією. Щоправда, не вельми успішно. Звісно, інколи Єгор робить вигляд, що їй це вдається, і тоді Таня почувається щасливою. Як от сьогоднішня зустріч із колегами. Він навіть не примушував себе довго вмовляти. Хоч, зізнавався собі, його просто привабила ідея шашликів на зимовому повітрі в лісі. Якби не це, краще б пішов із Ромкою випити якогось смачного віскі в гарному закладі. Або ще краще – запросив би його до себе додому.
Тим часом приятель дивився на нього своїми, як завжди, лукавими очиськами, і з величезним апетитом пережовував уже «енний» шматок шашлику. Якщо Скляр був сухоребрим, бо мало їв, то цей худий від природи. Скільки б не пхав до рота, набрати вагу йому вдавалося неймовірно важко. За останній рік, кінець-кінцем, поталанило знайти хорошого інструктора в тренажерці і він потроху почав набирати вагу. М’ясо Ромка жував зажди особливо охоче. Не тому, що любив, а для того, аби збільшити м’язову масу. Уживати протеїни, які мало не кожному впарюють у спортзалі, молодий опер принципово не хотів.
Єгор із Ромкою грілися біля багаття, заразом із зимовим повітрям насолоджуючись запахом диму та наїдків. Смажили ж бо не лише свинину, а й курку, гриби та інші овочі. Поблизу них, у бесідці, зручно вмостилися колеги, жваво щось обговорюючи. Алкоголь уже встиг ударити в голову, стало тепло і затишно. Морозу зовсім не відчувалося. Час від часу хтось із цієї компанії намагався догукатися до двох відлюдників, але ті лиш обіцяли приєднатися.
Єгор поволі заспокоївся. Він переймався, як проведе час із людьми, із якими не вельми полюбляв спілкуватися на роботі. Насправді, вони не були вже такими поганими, однак сам Скляр, як справжній відлюдько, часто мовчав, думаючи про своє. Тож люди почали сприймати його якоюсь мірою вороже, уважаючи зарозумілим. А те, що Скляр виконував свою роботу вправно, навіть зродило кількох заздрісників. Щоправда, сюди слідак їх не покликав. Попри побоювання, зустріч минала невимушено, і він, на диво, навіть починав отримувати від неї задоволення.